Горан Брегович

Горан Брегович. Концерт у Тбілісі, Грузія, 3 жовтня 2007

Народився у Сараєво, Боснія і Герцеговина (тоді Югославія), сам вважає себе югославом, аргументуючи це тим, що його батько хорват, мати сербка, а дружина — мусульманка. Його батько був офіцером Югославської Народної Армії (ЮНА). Після розлучення батьків залишився жити з матір'ю в Сараєво.

Навчався в музичній школі по класу скрипки, але на другому році навчання його виключили зі школи за безталанність. Після цього його музична освіта обмежилась тим, чого його навчили друзі, поки мати не купила йому першу гітару. Брегович вступив до школи мистецтв, але його тітка сказала його матері, що там повно гомосексуалів, це вплинуло на її рішення забрати звідти сина та натомість віддати до технічної (автомобільної) школи. Щоб втішити сина, вона дозволила йому відпустити довге волосся. У школі Горан приєднався до шкільного гурту «Izohipse», де він грав на бас-гітарі. Однак скоро його вигнали і з цієї школи також, цього разу за погану поведінку — він розбив шкільний «Мерседес». Після цього вступив до гімназії, а там до гімназійного гурту «Beštije», де він знову грає на бас-гітарі. Коли Горану було 16 років, мати залишила його, вважаючи, що відтепер хлопець має дбати про себе сам. І він робив це, граючи фольклорну музику в ресторанчику в місті Коніце, працюючи на будівництві та продаючи газети.

У 1969 році на одному з виступів 18-річного Бреговича помітив відомий югославський співак Желько Бебек і запросив грати на бас-гітарі в своїй групі «Kodeksi», на що Горан з радістю погодився. Пізніше сталися зміни в складі групи, і Брегович перейшов з бас-гітари до соло-гітари, остаточний склад групи влітку 1970 року став таким: Горан Брегович, Желько Бебек, Зоран Реджич та Міліч Вукашинович. Врешті-решт всі вони стали членами гурту «Bijelo Dugme». У той час вони були під великим впливом груп «Led Zeppelin» та «Black Sabbath». Восени 1970-го Желько Бебек (який був співаком та грав на ритм-гітарі) відділився від групи. Наприкінці року мати Горана та брат Зорана поїхали до Неаполя та повернули хлопців до Сараєва.

Пізніше, восени 1971, вступив до університету, вирішивши вивчати психологію та соціологію, але скоро покинув навчання. У той самий час Міліч Вукашинович поїхав до Лондона, а Горан та Зоран почали грати у гурті, який назвали «Jutro» («Ранок»). Протягом декількох наступних років гурт часто змінював свій склад і 1 січня 1974 року змінив назву на «Bijelo Dugme» («Білий ґудзик»).

Грав на соло-гітарі та писав музику для більшості композицій рок-групи «Bijelo Dugme». Вони були найпопулярнішою групою в Югославії з часу їх заснування у 1974-му до їх закриття у 1989 році. З харизматичним фронтменом Желько Бебеком група поступово здобуває зіркового статусу в Югославії.

Кульмінацією кар'єри став диск «Bitanga i princeza» («Злидар та принцеса»), який визнавали найзрілішим альбомом групи. На межі десятиліть у музиці з'явилися нові напрямки — нова хвиля та ска, що позначилося на звучанні наступного альбому групи «Doživjeti stotu» («Дожити до ста років»).

Музика «Bijelo Dugme» становила собою поєднання різних стилів рок-музики — хард-рок, класичний рок, симфо-рок, нова хвиля — та елементів балканського фолька — суміш, яку журналісти назвали «pastirski rok» — «пастуший рок»

У 1989 році вокаліст групи Ален Ісламович потрапив до лікарні з важкою недугою. Група закінчила своє існування. Про справжні причини розпаду групи ніколи не повідомлялось, але багато хто вважає, що це сталося через розпад Югославії, тому що група була своєрідним символом єдності людей Югославії.

У 2005 році група ще раз об'єдналась заради трьох концертів в Сараєві, Загребі та Белграді — разом зі всіма трьома провідними вокалістами, але без ударника Горана Івандича, якого не стало у 1994 році. Повідомлялося про підготовку нового альбому групи, що мав вийти у 2007 році, але Горан Брегович відмовився брати участь у відродженні групи, тож вокалісти Ален Ісламович та Тіфа повернулись до роботи над сольними альбомами.

На той час, коли «Bijelo Dugme» почала розпадатись, Горан Брегович вже долучився до світу музики кіно. Його першим проектом був фільм Еміра Кустуріци ( «Time of the Gypsies» («Час циган», 1989), який виявився дуже успішним (і сам фільм, і музика до нього). Співпраця Бреговича та Кустуріци тривала, і Горан написав музику (яку виконав Іґґі Поп) для наступного фільму Еміра «Arizona Dream» («Аризонська мрія», 1993). Під час війни у Боснії та Герцеговині Брегович жив у Парижі, а також у Белграді. Його наступний великий проект, музика до фільму Патріса Шеро «Queen Margot» («Королева Марго»), теж був дуже успішним — фільм здобув дві нагороди на Каннському кінофестивалі 1994 року. Наступного року Золоту пальмову гілку отримав фільм «Underground» («Підпілля»), до якого Брегович також написав музику.

У 1997 році він працював з турецькою співачкою Сезен Аксу над її альбомом «Düğün ve Cenaze» («Весілля та похорон»). Після цього альбому він писав музику для альбомів інших виконавців, які базувалися на його музиці та ліриці співаків.

У 1999 році Брегович зробив разом з Йоргосом Даларасом альбом «Thesssaloniki — Yannena with Two Canvas Shoes». В тому ж році він записав альбом «Kaya i Bregovic» з популярною польською співачкою Kayah, який був розпроданий у Польщі тиражем більше 650,000 дисків і отримав шість платинових дисків. У 2001 році він записав альбом з іншим польським співаком Кшиштофом Кравчиком під назвою «Daj mi drugie życie» («Дай мені друге життя»). У 2005 році Брегович взяв участь у трьох прощальних концертах «Bijelo Dugme».

Концерт Весільно-похоронного оркестру Горана Бреговича у Донецьку. 15 березня 2006

Починаючи з 1998 року Брегович виступає з концертами по всьому світі разом із великим колективом музикантів, який має назву Wedding and Funeral Orchestra (англ. Весільно-похоронний оркестр). У його складі: духовий оркестр, струнний ансамбль, одягнений у смокінги чоловічий хор з Белграду та традиційні болгарські та циганські співаки. Він складається із 10 чоловік (в скороченому варіанті) або з 37 чоловік (повний склад), хоча подекуди ця кількість може мінятися в залежності від кількості учасників з країни, де відбувається концерт.

У складі малого оркестру: Мухарем Редзепі (вокал, ударні), Бокан Станкович (перша труба), Далибор Лукич (друга труба), Стоян Дімов (саксофон, кларнет), Александр Райкович (перший тромбон, металофон), Мілош Михайлович (другий тромбон) та сам Горан Брегович. Унікальність оркестру надають голоси болгарських виконавиць Даніели Радкової-Александрової та Людмили Радкової-Трайкової. Великий оркестр зазвичай має співаків з Белградського православного чоловічого хору, струнних виконавців з Польщі або з країни, де вони виступають, а також інших місцевих виконавців.