Cephalophus adersi

Довжина тіла (разом з головою) становить від 63 до 78 см., довжина хвоста становить від 6 до 13,8 см. Висота в плечах складає біля 30 см. Вага сильно варіюється в залежності від популяції: дуїкери, що живуть на сході Занзібару, важать 12 кг, а ті, що живуть на півдні — лише 7,5 кг. Його шерсть рудувато-коричнева, більш сіра на шиї і світла на спині і животі. Має маленькі прямі ріжки довжиною від 3 до 6 см. Морда видовжена, кінець носа плаский. Вуха довжиною 7-8,3 см, за ними на голові є помітний рудий чубчик довжиною до 4 см.

Дуїкери Адерса зазвичай живуть в прибережних лісах Африки. На Занзибарі вид мешкає в достально посушливих приморських чагарниках та на порослих рослинністю коралових мілинах, де море відступило від берега. В національному парку Арабуко-Сококе в Кенії вони живуть у заростях Cynometra. C. adersi є симпатричним до C. harveyi на материку і до C. monticola sundevalli на Занзібарі, але щодо їх екологічного розділення відомостей немає.

Вид дуже сором’язливий, насторожений і чутливий до звуку. Харчується квітами, листям і фруктами, що падають з дерев. Веде денний спосіб життя. Від світанку до пізнього ранку він харчується, після чого настає час відпочину. Опівдні тварини активізуються і поновлюють пошуки їжі. Дуїкери Адерса, як правило, поодинокі або зустрічаються в невеликих групах по дві чи три особини. Вид віддає особливу перевагу певним видам квітів і ягід, таких як ебенове дерево, хурма (Diospyros consolataei]]), ягода куду (Cassine aethiopica) і гуаррі чагарникова (Euclea schimperi), а також рослини родів Canthium і Polyspheria. Також вони їдять пагони, бруньки та інші молоді рослини. Цей вид дуїкерів не потребує питної води, отримуючи достатньо вологи з їжею.

Ці дуйкери мають надзвичайно специфічні вимоги до навколишнього середовища: вони живуть лише в незайманих лісах, з щільністю населення не більше 11,4 ± 5,18 на км². Однак у 1999 дослідники спостерігали дуїкерів Адерса у вторинних лісах.

Про його репродуктивні звички відомо небагато. Вони можуть розмножуватися протягом усього року.

Дуїкерам загрожує знищення середовища проживання, здичавілі пси і надмірне полювання. Занзібарська популяція зменшилась із 5000 у 1983 році до 640 у 1999 році (тобто на 88% за 17 років), і її чисельність, ймовірно, буде продовжувати швидко зменшуватися. У Кенії дуїкер проживає дуже розрідженими групками і точна чисельність занзібарських дуїкерів, що живуть на материку, невідома. В національному парку Арабуко-Сококе їх чисельність оцінюють у 320—400 голів. Було складено кілька планів збереження виду та запропоновано програму розведення в неволі.

• Червоний список Міжнародного союзу охорони природи:Cephalophus adersi
• Дуїкер Адерса на ARKive
• Дуїкер Адерса на ultimateungulate

Червоний список МСОП видів на межі зникнення (CR)