Hiro H1H

На початку 1920-х років Імперський флот Японії розгорнув будівництво ліцензійних летючих човнів Felixstowe F.5. За умовами ліцензії був передбачений випуск 60 летючих човнів. Але ця кількість не покривала потреб флоту, тому на базі англійської конструкції був розроблений свій човен, який отримав назву «Летючий човен морський Тип 15» (або Н1Н). На відміну від англійського літака, японський мав менший розмах крил, меншу кількість міжкрильних стійок та іншу форму фюзеляжу.

H1H був суцільнодерев'яним біпланом з полотняною обшивкою. Було випущено декілька модифікацій — H1H1, H1H2, H1H3, які відрізнялись двигуном (Lorraine W-12 або Lorraine V-12 потужністю 450 к.с. або BMW VII потужністю 500 к.с.) та типом гвинта (дво- або чотирилопасний).

Озброєння складалось з двох 7,7-мм кулеметів у турелях у носовій та середній частині літака. Літак міг нести до 30 кг бомб.

• H1H1 — модифікація, оснащена 2 двигунами Lorraine W-12 (потужність 450 к.с.)
• H1H2 — модифікація, оснащена 2 двигунами Lorraine W-12 (потужність 450 к.с.) або 2 двигунами BMW VII (потужність 500 к.с.)
• H1H3 — модифікація, оснащена 2 двигунами Lorraine V-12 (потужність 450 к.с.)

Летючі човни H1H стали основою парку морської розвідувальної та патрульної авіації у 30-х роках 20-го століття. Вони несли службу в береговій обороні Японії. У бойових діях участі не брали.

Останні екземпляри були списані в кінці 30-х років, пізніше, ніж Hiro H2H, Kawanishi H3K, Hiro H4H, головним чином через свою надійність та величезну, 14-годинну тривалість польоту, що дозволяла довго патрулювати акваторію.

• Latécoère 300
• Martin PBM Mariner
• Ш-2
• Short S.26
• Savoia-Marchetti S.55

• Putnam. Robert C. Mikesh, Shorzoe Abe. Japanese Aircraft 1910—1941
• Tadeusz Januszewski, Krzysztof Zalewski. Japońskie samoloty marynarki 1912—1945 ISBN 83-86776-50-1