Priodontes maximus

Priodontes maximus або гігантський броненосець — вид броненосців, що мешкає в Південній Америці, єдиний представник роду Priodontes. Це найбільший сучасний вид броненосців.

?
Priodontes maximus

Опудало гігантського броненосця
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Підклас: Звірі (Theria)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Броненосці (Cingulata)
Родина: Chlamyphoridae
Підродина: Tolypeutinae
Рід: Priodontes
F. Cuvier, 1825
Вид: Priodontes maximus
(Kerr, 1792)

Ареал поширення гігантського броненосця
Посилання
Вікісховище: Priodontes maximus
EOL: 328497
ITIS: 624904
МСОП: 18144
NCBI: 183752
Fossilworks: 233757

Опис

Це найбільший за розмірами вид броненосців. Довжина тіла гігантського броненосця становить від 75 до 100 см, довжина хвоста 50 см, вага від 18 до 32 кг.[2][3][4][5] Були зафіксовані екземпляри вагою 50 кг, а в неволі деякі тварини досягають ваги у 80 кг. Його панцир рухомий, розділений на 11-13 сегментів (ще 3-4 на шиї). Тіло темно-коричневого кольору, зі світлою смугою на боках і блідою жовто-білою головою. Він може мати до 100 зубів, які не мають емалі, однакові за розмірами та ростуть впродовж всього життя. Гігантський броненосець має велетенські кігті на передніх лапах[6], зокрема кіготь на третьому пальці може досягати 22 см.[7] Ці кігті є одними з найдовших серед тварин і найбільшими пропорційно до розмірів тіла тварини.[8] Хвіст покритий невеликою округлою лускою. Тварина майже повністю лиса, між щитками росте невелика кількість волосків.[8]

Поширення

Гігантські броненосці мешкають на більшій території Південної Америки на схід від Анд, за виключенням сходу Бразилії та Парагваю. На півдні ареал поширення тварини досягає північноаргентинських провінцій Сальта, Формоса, Чако і Сантьяго-дель-Естеро. Не має географічних підвидів. Гігантські броненосці віддають перевагу відкритим рівнинам і лукам (серрадо)[9][8], однак їх можна зустріти й у рівнинних лісах.

Екологія і поведінка

Гігантські броненосці ведуть поодинокий і нічний спосіб життя, проводячи день в норах.[5][10] Вони не мають можливості повністю прикритися панциром, тому при небезпеці закопуються в землю.[11] У порівнянні з норами інших броненосців, нори гігантського броненосця надзвичайно великі, зі входом приблизно 43 см в діаметрі, орієнтовані на захід.[12] В норах гігантських броненосців можуть поселятися інші види тварин, зокрема коротковухий пес.

Гігантські броненосці використовують свої велетенські кігті для розорення термітників. Раціон тварини здебільшого складається саме з термітів, хоча вони можуть їсти й мурах, червів, павуків та інших безхребетних. Репродуктивна біологія гігантських броненосців мало досліджена. Самки броненосців мають два соски, народжують раз на кілька років.[13] Вагітність триває приблизно 5 місяців. Дитинчата ссуть молоко 7-8 місяців. Гігантський броненосець спить 18 годин на день.[14] Тривалість життя гігантських броненосців невідома. Броненосець, що мешкав в зоопарку Сан-Антоніо помер у віці 16 років.

Загрози та збереження

Гігантський броненосець є вразливим видом за класифікацією МСОП і перерахований в додатку I конвенції СІТЕС. Найбільша загроза походить не від природних хижаків, як ягуар чи пума, а від людей. На тварин полюють через їх м'ясо, відловлюють на продаж, знищують їх природне середовище проживання.[15]

Незважаючи на широкий ареал виду, він є досить рідкісним. За останні десятиліття популяція гігантського броненосця невпинно скорочується.

Гігантський броненосець охороняється законом в більшості країн Південної Америки.[16][17]

Він мешкає на території декількох великих заповідників, зокрема, на території Природоохоронної території Центрального Суринаму.

Фото

Примітки
  1. Anacleto, T.C.S.; Miranda, F.; Medri, I.; Cuellar, E.; Abba, A.M.; Superina, M. (2014). Priodontes maximus. с. e.T18144A47442343.
  2. Giant Armadillo Архівовано 6 грудня 2014 у Wayback Machine., Arkive
  3. Armadillos, Armadillo Pictures, Armadillo Facts. Animals.nationalgeographic.com.
  4. Giant armadillo Priodontes maximus (Kerr, 1792) (PDF). faunaparaguay.com.
  5. Burnie D and Wilson DE (Eds.), Animal: The Definitive Visual Guide to the World's Wildlife. DK Adult (2005), ISBN 0789477645
  6. Macdonald, D. (2001). The Encyclopedia of Mammals. Oxford: Oxford University Press.
  7. Eisenberg, J.; Redford, K. (1999). Animals of the Neotropics: The Central Neotripics. Vol. 3: Ecuador, Peru, Bolivia, Brazil. Chicago and London: University of Chicago Press.
  8. Carter, T.S.; Superina, M.; Leslie, D.M. Jr. (August 2016). Priodontes maximus (Cingulata: Chlamyphoridae). Mammalian Species 48 (932): 21–34. doi:10.1093/mspecies/sew002.
  9. Silveira, L. (December 2009). Ecology of the giant armadillo (Priodontes maximus) in the grasslands of central Brazil. Edentata. 8, 9, &10: 25–34. doi:10.1896/020.010.0112.
  10. Meritt, D.A. Research Questions on the Behavior and Ecology of the Giant Armadillo (Priodontes maximus). с. 30–33.
  11. Giant Armadillo. Armadillo Online. Архів оригіналу за 12 листопада 2013.
  12. Ceresoli, N.; Fernandez-Duque, E. (December 2012). Size and orientation of giant armadillo burrow entrances (Priodontes maximus) in western Formosa Province, Argentina. Edentata 13: 66–68. doi:10.5537/020.013.0109.
  13. https://www.uol.com.br/ecoa/colunas/noticias-da-floresta/2020/08/20/projeto-estuda-o-maior-dos-tatus-gigante-timido-que-quase-ninguem-ve.htm
  14. "40 Winks?" Jennifer S. Holland, National Geographic Vol. 220, No. 1. July 2011.
  15. Aguiar, J.M. (2004). Species Summaries and Species Discussions. с. 3–26.
  16. Center of Conservation. University of Washington. Архів оригіналу за 5 грудня 2013.
  17. The Central Suriname Nature Reserve. Conservation International. Архів оригіналу за 2 жовтня 2011.

Посилання

Таксономія за темою Priodontes maximus у Віківидах

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.