Supraphon (новели, повість)

Алла Загайкевич. Передмова[1]

SIDE 1

• Останнє зникнення Sancho Пархоменка
• Під сонцем
• Фрегат
• Мінус метафізика
• Мавпа and Smirnoff
• Звідусіль
• Останнє зникнення Sancho Пархоменка
• Найкращі дні
• Вулицею Сведенборґа
• Кво вадіс, Гришо?
• Гранітний пантеон
• У затінку дівчат-квіток
• Фізрук Іван Семенович — він десь там ↑ (Оля Трояндова — комсорг↓)
• Тоіді-Монгол
• Льончик Салітьор
• Микола Dікон
• Невиліковний Й. Б.
• Lucy in the Sky
• Supraphon
• Вальс маленьких лебедів

SIDE 2

• Пазл пазлів
• Невиліковний Й. Б. (Remixed by DJ Strelnikov)

Видавництво «Твердиня» подає:

До книги-«платівки» О. Клименка увійшли новели та повість, написані протягом 2003–2006 років. Окремі тексти були опубліковані в часописах «Четвер» (№ 18, 2003)[2] та «Ї» (№ 35, 2004)[3]. Персонажі «Supraphon’у», просякаючи ілюзорністю існування, із зацятою ніжністю (кожен на свій манер) накопичують у собі життя, наче виконують священний ритуал. Вони вибудовують зі скалок-пазлів власну реальність, продовжуючи любити те, що завжди любили. І вони свідомо зникають у хороброму, сяйливому ніщо, з якого свого часу з’явилися на світ, — разом зі своїми мелодіями, віршами, разом із сонцем, деревами, паперовими квітами та намальованою водичкою. Їхній прихід — спокійний, їхнє щезнення — непомітне.

Олександр Клименко[4]:

«У 2006 році вийшла друком моя перша прозова книжка з музичною назвою «Supraphon». Люблю цю книжку, писану на самоті, бо, працюючи над нею, я навіть не здогадувався про існування читачів, а тому не думав про них. А це велика радість — не залежати від читацької думки: коли птахи свідомості перебувають на волі, тоді ніщо не обмежує творчої свободи. Я завжди знав, що маю написати оту першу книжку — написати своїми словами. Однак не здогадувався, яку саме назву матиме книжка.

Я закінчив Житомирське музичне училище та Київську консерваторію. Багато років у складі гурту «САТ» грав на баяні сучасну імпровізаційну музику і академічний авангард. А ще я постійно слухав музику — класику, рок, джаз, фольклор. У роки радянської «залізної завіси», яка забезпечувала ізоляцію від західного світу, відсутність інформації була однією з найбільших проблем. Тому все, що тоді сприяло вирішенню цієї проблеми і формувало мій світогляд, сьогодні пригадую з особливою вдячністю. Одним із якісних інформаційних джерел були для мене вінілові платівки чехословацької фірми грамзапису «Supraphon» з імпровізаціями Іржі Стівена, Рудольфа Дашека, Адама Маковіча й інших джазових — і не лише джазових — виконавців. Тож написавши книжку, в якій і на мить не забував про музику, назвав її коротко — «Supraphon». А тоді сів за комп’ютер і зробив дизайн, щоб алюзія була максимальною: квадратна книжка з намальованою на обкладинці супрафонівською платівкою і конверт для книжки — майже платівковий. Окрім того, новели і повість, що ввійшли до «Supraphon’у», за платівковою аналогією утворювали відповідні книжкові розділи — side A, side B».

Євген Баран:

Тут багато різних історій, їхня алогічність і сюрреальність очевидна. Так само, як і криза спілкування у героїв цих історій. І немає значення, звідки вони: хутір, село, селище, містечко, місто, столиця... Немає значення їх соціальний стан і статус. У всіх цих героїв гостро відчувається майже фізичний біль за ідеальним спілкуванням. А тому їхній стан самотности, який вони прагнуть подолати у снах-візіях чи реальній ірреальності, є діагнозом суспільним, а не індивідуальним. Це варіант мовного (мовленнєвого) Апокаліпсису: коли будь-яке слово краще за мовчання, і будь-яке мовчання є золотом по відношенню до мовленого слова...

Тут переплетене життя із смертю, навіть можна сказати — переплетена смерть із смертю — смерть психологічна із смертю механічною, фізичною. Тут дуже мало життя, якийсь суцільний сурогат. Тут дуже мало реального, хіба що смерть, як єдина невіртуальна реальність...

А ще тут багато мовних, стилістичних нашарувань. Постійних цитувань. Рядки пісень. Рок і джаз. Фрагменти текстів і їх переспіви (Д. Унгаретті, Р. Бредбері, Х. Кортасара, Й. Бродського, М. Хвильового, Т. Ружевича... аж до псалмів Давидових) [...].

Це дуже сумна, ностальгійно-елегійна мелодія, з різноманітними перепадами, що навіює відповідні думки і настрій. Її позитив у тому, що повертає тебе у світ минулої реальности, аби ти спробував змінити світ нереального майбутнього. І як така, ця мелодія звучить як оптимістична трагедія.

• Євген Баран. Волинська хроніка «Нко та хєропукуси»

Окремі новели перекладено чеською і білоруською мовами в антології сучасного українського оповідання «Ukrajina, davaj, Ukrajina!» («Фрегат»)[5] та збірці «Думы і песні Валыні» («Під сонцем»).

2015 року у видавництві «Větrné mlýny» вийшла друком книжка О. Клименка «Nejlepší dny»[6], до якої ввійшли новели з «Supraphon’у» — «Під сонцем», «Найкращі дні».

• 2009 — Міжнародна літературна премія ім. Миколи Гоголя («Тріумф»).

• Останнє зникнення Sancho Пархоменка. Мавпа and Smirnoff. Мінус метафізика / Четвер. — 2003, № 18. — С. 272-275.
• Supraphon / Ї. — 2004, № 35.
• Блакитна експансія / Березіль. — 2008, № 9-10. — С. 50-61.

• «Supraphon» Олександра Клименка (частина 1) — Волинське телебачення, 2007
• «Supraphon» Олександра Клименка (частина 2) — Волинське телебачення, 2007