The Final Cut (альбом)

Повоєнна мрія

Альбом відкриває сцена, де його головна дійова особа («герой»), сидячи в автомобілі, чує по радіо повідомлення про те, що заміна кораблю «Атлантиік Конвеєр», якого потопили у Фолклендській кампанії з 24 моряками на борту, будуватимуть на японській, а не на англійській верфі, як очікували. Цю сцену пізніше буде використано на самому початку відеофільму, хоча сама пісня там не звучатиме. Треба відзначити, що перший чотиривірш написано від першої особи, — Вотерс знову переживає загибель свого батька. Не зовсім вдале використання тут жаргонного слівця «ніпс», що відноситься до японців, і думка про «самогубство всіх їхніх дітей» накликали на автора звинувачення в расизмі. Згадана «Меггі», звичайно, Маргарет Тетчер — прем'єр-міністр уряду консерваторів і архітектор Фолклендської кампанії. Раніше Тетчер частіше ставала мішенню таких поетів, як Біллі Брегг, ніж рок-зірок-мільйонерів. Майкл Кеймен використав у оркестровці мідні духові інструменти, що надає цій композиції особливу солідність.

Ваше можливе минуле

Стук залізничних вагонів записано голофонікою; він, очевидно, зображує «візки для худоби», в яких євреїв, циган, гомосексуалів, інвалідів та дисидентів перевозили в німецькі концентраційні табори до і під час війни. «Важке» гітарне соло Гілмора додає трохи фарб до мізерного ландшафту, намальованому Вотерсом, і хоча ця композиція раніше не потрапила до альбому «The Wall», тут вона ідеально передає похмурість теми. Слова надруковано на обкладинці альбому, а вкладиш CD включає куплет, який у пісні не виконується.

Один з небагатьох

Дійова особа цієї та наступної пісні — вчитель з альбому «The Wall», який повернувся з війни героєм. Робоча назва композиції булa «Вчитель». Тут ми бачимо ще один приклад композиційного оформлення Вотерсом слів пісні у вигляді списку; в цей раз його відкриває строчка, навіяна знаменитими словами Вінстона Черчілля, які він вимовив під час виступу перед пілотами британських Королівських військово-повітряних сил після знаменитої битви за Британію: «Ніколи в історії конфліктів людства така більшість не була в боргу перед такою меншістю».

Повернення героя

Тут ми дізнаємося, що героя гнітять спогади про загибель члена екіпажу — стрільця, і він не може обговорити цю тему з дружиною. Це ще одна пісня, яка не потрапила до «The Wall», але була на другій стороні синглу «Not Now John» («He зараз, Джон») під назвою «Parts I & II» («Частини I та II»), де друга частина — ще один чотиривірш, якого не виконано в альбомі.

Мрія стрільця

Післявоєнною мрією стрільця було побудувати світ без страху і тиранії, такий світ, де старенькі можуть безпечно перейти вулицю, де ніхто не боїться секретної поліції або терористів (в пісні згадується епізод кривавої атаки терористів ІРА на військовий оркестр в Гайд-парку). Передостанній куплет — це голос героя. Чудовий програш на саксофоні у виконанні Рафа Равенскрофта («Бейкер-стріт») є однією з музичних «пам'яток» альбому, що, можливо, і вплинуло на рішення Девіда Гілмора включити її в число своїх улюблених композицій. Строчку «шматочок поля на чужій землі» навіяв сонет «Тhе Soldier» Руперта Брука часів першої світової війни, який колись жив у Гранчестері, одному з районів Кембриджа. У ньому йде мова про: «Якщо мені доведеться померти, думайте про мене так: „Є шматочок поля на чужій землі, який завжди буде Англією“». Звичайний для «Пінк Флойд» контроль якості в цей раз підкачав, і в назві композиції на обкладинці альбому пропущено апостроф. Цей же промах було увічнено і на компакт-диску. Композиція відкриває відеофільм, і ми дізнаємося, що син героя-вчителя загинув на Фолклендах. Героя грає Алекс Макавой, він же виконував роль вчителя у фільмі «Тhе Wall». Ми бачимо губи Роджера Вотерса, його підборіддя і потилицю під час розмови з психіатром на ім'я «А. Паркер-Маршалл»; це ім'я взято у режисера і продюсера «Стіни» Алана Паркера. Вотерс виконував цю пісню на концертах у 1984-85 роках.

Параноїдальні очі

Це просто розповідь про вже немолодого героя, який намагається сховатися від переслідуючих його страхів за завісою алкоголю і робить вигляд, що все у нього нормально. У першій половині пісні музичний супровід майже повністю оркестровий.

Приберіть свої брудні руки від моєї пустелі

Другу сторону альбому починає дуже непоганий голофонічний ефект — ракета, запущена попереду слухача, пролітає над головою і вибухає позаду. Вотерс, якого супроводжує струнний квартет, перераховує вголос кілька типових актів агресії — досить різкий контраст з психоделічним стилем 1967-го. Через строчки "Брежнєв узяв Афганістан, Бегін взяв Бейрут" її заборонили у СРСР. Пісню виконував Вотерс протягом турне 1984/85 і 1987 років.

Меморіальний будинок Флетчера

Назву цієї пісні, як і сам альбом, присвятили батькові Вотерса — Еріку Флетчеру Вотерсу. Вотерс пропонує зібрати разом світових лідерів, у найкращому випадку — бездіяльних, а в найгіршому — продажних і кровожерливих, і застосувати до них те ж «фінальне рішення», яке використовували нацисти під час війни. Досить потужне соло на гітарі пояснює, чому ця композиція — одна з улюблених у Девіда Гілмора в альбомі. Ефект пісні, завершальний відеофільм, дещо пом'якшений комічним образом Наполеона з гігантським равликом. Тетчер і аргентинський генерал сперечаються через крикетного м'яча, а Вінстон Черчілль за всім цим спостерігає.

Саутгемптонський док

З порту Саутгемптону солдати відпливали, щоб повернути Британії Фолклендські острови, які окупувала Аргентина. Туди ж вони деякий час потому і поверталися, але вже меншим числом. Другий куплет знову має відношення до Маргарет Тетчер, що доводить Вотерс, подовжуючи стандартний альбомний варіант до строчки «слизьке кермо державної влади». Пісню він виконував під час його сольного турне 1987-го і на концертах 1985-го.

Остаточний монтаж

У кіноіндустрії термін «the final cut» відносять до останнього монтажу копії фільму до того, як накладають звук. Вотерс використовує це поєднання слів для опису самогубства, а також удару ножем в спину — що зображено на одній з фотографій обкладинки альбому, де він стоїть у військовому мундирі та тримає в руках тесак і металеву банку, в яких зберігають кіноплівку. Так Вотерс графічно описав свої відносини з постановником «Стіни» Аланом Паркером. Приблизно в цей же час він замовив собі мундир і цього разу тримав ніж, який «кровоточив» при натисканні в кишені балончика з фарбою. У тексті пісні згадують альбоми «The Wall» і «Dark Side …», хоча про перший можна лише прочитати, але не почути, так як слова заглушує постріл з рушниці. Гілмор прийняв і цю композицію, граючи мелодійне гітарне соло. У відеофільмі пісню супроводжує монтаж кадрів чорно-білого кіно, що показує жінок у різні часи за роботою і на відпочинку.

Не зараз, Джон

Єдиний вокал Девіда Гілмора в альбомі представив ще одного персонажу, який хоче зарити голову в пісок і забути про світові проблеми. Імена вокалісток, підспівуючих Гiлмору, в альбомі не було позначено. В останньому куплеті повторюється одна і таж строчка, спочатку ламаною італійською, потім на примітивному іспанському, шкільній французькій та, нарешті, на англійській відвідувача пабів, що знаходиться на канікулах в Європі. «Not Now John» — це єдина композиція з альбому, яку було випущено у вигляді синглу, де хор виконує в куплетах слова «Stuff All That» замість грубого «​​Fuck All That». З цієї причини запис іноді називають «пристойною» або «завуальованою» версією. Сингл став третім за рахунком сюжетом у «Video EP», що зображує британських робітників, які, не підозрюючи про конкуренцію з боку Японії, витрачали час даремно. Якщо Вотерс і припускав якесь інше тлумачення композиції, то більшості глядачів воно незрозуміло. Пісню виконував Вотерс під час турне «Radio K.A.O.S.» 1987-го.

Два сонця на заході

Оповідач (герой або сам Вотерс) їде на машині, спостерігаючи за сонцем, і раптово бачить друге сонце в дзеркалі заднього виду — ядерний вибух. Дитячі голоси, можливо, належали синові й донці Вотерса — Херрі та Індії. На ударних грав Енді Ньюмарк, — Нік Мейсон ніяк не міг знайти підходящий для Вотерса стиль. Будь атмосфера в звукозаписній студії більш теплою, можливо, Мейсон і впорався б з композицією. Цілком імовірно, що в фінальній пісні альбому, яку востаннє записав Вотерс під прапором «Пінк Флойд», ніхто більше з членів групи не грав. Її закінчує соло на саксофоні у виконанні Равенскрофтa. На відміну від попередніх творів «Пінк Флойд» і наступних сольних альбомів Вотерса «The Final Cut» завершується на досить песимістичній ноті. Іронія останнього рядка — «у підсумку ми всі були рівні» — була очевидна для тих, хто простежував падіння групи в пучину судових повісток, різких виступів у пресі та в'їдливих зауважень.