Un disco per l'estate

Ідея фестивалю, який просував би на літньому ринку звукозапису новинкі різних лейблів , подібно до того, як Фестиваль Санремо робив це на зимовому, належить Італійській Асоціації Звукозапису [(АІЗ) (Associazione Fonografica Italiana — A.F.I.)

Реалізація першого сезону (як і наступних)була здійснена ІАЗ у співпраці з телерадіокомпанією RAI, яка транслювала постановку в етер.

До 1975 фестиваль провадився щорічно у вигляді змагання, яке поділялось на дві фази: перша - відбіркова на радіо та друга - фінальна на телебаченні. У 1981, після п'ятирічної паузи, яка спіткала змагання (наступні трапились лише у 1982, 1990 та 1991), захід відновився у іншій формі: з'являється секція big — поза конкурсом, адресована зіркам, та секція Giovani — для молодих артистів, зі змаганням та преміюванням. Лише у небагатьох сезонах перша секція мала свого переможця, у 1992, 1998 та 1999 фестиваль повертався до єдиної секції.

У перший сезон (1964), конкурс продовжувався3 вечори і закривався 24 жовтня оновленим рейтингом продажу дисків. З наступного сезону фестиваль преміював переможців близько середини червня. Завершення складалось з трьох вечорів (два півфінали і фінал) після чого пісні-фіналісти повертались до вересня на хвилі радіопрограми Vetrina di un disco per l'estate [Вітрина диску на літо]. Конкурс, за проханням фірм грамзапису, розкручувався RAI, задля стимулювання протягом літа продажу сорокоп'яток — формат, який у ті часи мав максимальні продажі.

У період з 1995 до 2001, фестиваль передавався на хвилях Canale 5.

Змінюючись у деталях, з 1964 до 1975 регламент передбачав, що кожна італійська фірма грамзапису посилає до RAI (залежно від важливості фірми та її оборотів] одну, дві або три неопубліковані пісні італійських авторів. Таким чином на перший відбір надходило п'ятдесят-шістдесят творів (мінімум 42 у 1964, рекорд - 64 у 1972), які транслювались по черзі у спеціальній радіопередачі, що виходила в ефір декілька раз на день протягом двох передуючих фіналу місяців.

Пісні вотувались слухачами через спеціальні картки-воти, а пізніше спеціальним журі. Так вибирались пісні-фіналісти (14 у першому сезоні, від 20 до 28 у наступних), які виконувались відповідними артистами у двох відбіркових вечорах і у фінальній телепередачі з салону Casino de la Vallée у Сен-Венсані.

Див. статтю в італійськомовній Вікіпедії

• Autori Vari (a cura di Gino Castaldo), Dizionario della canzone italiana, ed. Curcio, 1990; alla voce Disco per l'estate, Un, di Enzo Giannelli, pagg. 566-570
• Fernando Fratarcangeli, Un disco per l'estate 1964, pubblicato su Raro!, n° 78, maggio 1987
• Fernando Fratarcangeli, Un disco per l'estate 1965, pubblicato su Raro!, n° 81, settembre 1987
• Fernando Fratarcangeli, Un disco per l'estate 1966, pubblicato su Raro!, n° 90, giugno 1988

• Стаття в італомовній Вікіпедії станом на 7 липня 2001