Амедео Мінґі

Після того, як Амедео здійснює пробу з маестро Стелвіо Чіпріані (Stelvio Cipriani), з ним укладає контракт лейбл «Dischi Ricordi», де він записує у 1966 сорокоп'ятку з піснями Alla fine та Ma per fortuna (обидві з текстами Могола), які також передавались у телевізійній програмі «Scala Reale», але не завоювали успіху.

У наступному році записує кавер Dove credi di andare Серджіо Ендріго (Sergio Endrigo), який увійшов до компіляції Dischi Ricordi присвяченої пісням з Фестивалю Санремо, після чого припиняється контракт з лейблом.

У 1970 знайомиться з Едоардо Вйанелло та переходить до його фірми грамзапису 'Apollo, а отже починає писати пісні для гурту I Vianella, такі як успішна Vojo er canto de 'na canzone, Canto d'amore di Homeide та Fijo mio; останню можна розглядати як перший справжній успіх автора тексту Франко Каліфано.

На Аполло публікує також сингл та свій перший альбом Amedeo Minghi (1973), з текстами написаними Едоардо Де Анджелісом (Edoardo De Angelis) (з яким Мінґі співпрацював у подальшому багато років), Франческо Де Ґреґорі та Карлою Вістаріні (Carla Vistarini), який однак не отримав великого успіху.

Упродовж сімдесятих та вісімдесятих працює композитором для інших співаків: для гурту Schola Cantorum пише La fantasia (з текстом Едоардо Де Анджеліса), Для Марізи Санн'ї (Marisa Sannia) Il mio mondo, il mio giardino (текст Франческо Де Ґреґорі та Едоардо Де Анджеліса), для Джанні Моранді Solo all'ultimo piano (текст Могола), для Марчелли Белли (Marcella BellaCamminando e cantando, для Анни Окси (Anna Oxa) Toledo, для Міа Мартіні (Mia Martini) Ma sono solo giorni та Io e la musica.

У 1983 Мінґі бере участь у Фестивалі Санремо, змагаючись з 1950, однією з найцікавіших пісень на Санремо того сезону. Однак пісня не перемогла, бо у тому ж році Тото Кутуньо виступав з своєю L'italiano. Ця пісня пізніше була відновлена Джанні Моранді, і на сьогодні вона вважається однією з найкращих пісень Амедео Мінґі.

Перейшовши до RCA Italiana, публікує у 1984 Q disc Quando l'estate verrà та у 1986 Cuori di pace, наступний Serenata записує на лейблі Durium.

У 1988 підписує контракт з Fonit-Cetraдавши цим початок серії гучних успіхів, що завдячує також використанню лірики поета Пасквале Паули (Pasquale Payla).

У 1989 публікує La vita mia та відкриває довгий театральний тур «Forse sì musicale», після чого приводить до тріумфу нову велику виконавицю М'єтту (Mietta) з піснею Canzoni. З нею вона перемогла не лише у категорії «Нові» на Санремо, але також отримала премію критики, а вподальшому платиновий диск та срібного телекота як музичне відкриттю року.

В цей період Мінґі винаходить формулу музика+монологи, де артист визначає свою сутність через музику: його «cantar d'amore» — це лише музична тема повсякденного життя, суспільного життя без звернення до повчальних пісень, історій, які завжди співаються, але ніколи не читаються в глибокому та справжньому почутті кохання.

У 1990 Мінґі досягає успіху з Vattene amore(відоміша як «trottolino amoroso», яку співає разом з М'єттою). Пісня, окрім завоювання третього місця на Санремо, десяти платинових дисків і золотого телекота, стає однією з найславетніших творів в історії італійської пісняра дозволяє двом своїм виконавцям впевнено іменуватись головними персонами італійської музики дев'яностих.

Поза просуванням власного диску Amedeo Minghi in concerto по рейтингах продажів, музиканнт співпрацює з М'єттою над її дебютним альбомом Canzoni, який отримав 6 платинових дисків за 600000 проданих копій.

У 1991 повертається у Санремо з Nenè (Endless Night англійська версія довірена Бонні Тайлеру(Bonnie Tyler)) та Dubbi no, яку виконувала М'єтта та Лео Сеєр). Nenè стала назвою подвійного альбому, опублікованого після фестивалю, який складався окрім неї, з деяких концертних та інших реаранжованих пісень.

У ці роки реалізується й інша музична діяльність Мінґі: написання звукових доріжок для телевізійних казок Fantaghirò (Фантагаро) (пісня Mio nemico, яку співає Росссана Казале (Rossana Casale)), La principessa e il povero, Desideria e l'aylo del drago, Sorellina e il principe del sogno (режисер Ламберто Бава (Lamberto Bava)).

У 1992 публікує пісню I ricordi del cuore, написана та виконана для першої італійської мильної опери Edera (транслювалась «П'ятим каналом» (Canale 5), видана Тітанусом (Titanus)). Однойменний альбом був проданий більш ніж у 500.000 копіях.

Наступні дві участі у Санремо: Notte bella, magnifica (1993) та Cantare è d'amore (1996).

У 1997 публікує у Латинській Америці альбом Cantar es de amor, іспанська версія альбому Cantare è d'amore який понад те містить ще три історичні пісні автора іспанською: La vita mia, Marì e Gelosi amori miei. Дає концерти в Бразилії, де публіка та медіа приймають його з ентузіазмом, збереженим для великих світових поп та рок зірок . Це стало причиною публікації двох альбомів (один антологічний), які були продані більш ніж у 250.000 копіях, що піднесло ім'я Амедео Мінґі на вершини хіт-парадів по всій Південній Америці. Водночас ринки Іспанії та всієї Північної Європи на чолі з Голландією починають подавати ознаки конкретної цікавості до Мінґі.

Кінець тисячоліття Амедео Мінґі вітає піснею Un uomo venuto da lontano (Людина, що прийшла здалека) присвяченою папі Івану Павлу II. Він виконує твір у присутності первосвященика разом з піснею Gerusalemme, замовленою Ватиканом з оказії 2000 року. Головним чином з Gerusalemme був пов'язаний проект: виконати пісню на Святій Землі поблизу стіни разом зі співаком гебреєм та палестинцем на знак зустрічі народів.

Наступні альмбоми Decenni (1998), Anita (2000), L'altra faccia della luna (2002), написані у співпраці з Паоло Аудіно (Paolo Audino) та Стефано Борджіа (Stefano Borgia).