V8 Supercars

Всі автомобілі V8 Supercar базуються на модифікації VE для Commodore, чи BF для Falcon. Спеціально розроблений каркас безпеки із гнучких матеріалів. Також розширені, у порівнянні із цивільними версіями, колісні арки та збільшена колісна база. Лінія даху на VE Commodore дещо нижча, ніж на цивільних авто, а задні дверцята (укорочені), дах та корма складається із спеціально виготовлених панелей. Специфікації Commodore і Falcon 2007 року мають пластмасові передні крила, замість аналогічних сталевих на серійних автомобілях.

Виробники пропонують командам стандартний «аеродинамічний пакет»: спойлери, крила, передні Спілттерспліттери, бокові аеродинамічні елементи. На практиці всі автомобілі в незалежності від виробника мають приблизну однакову швидкість та низьку прижимну силу.

Автомобілі V8 Supercar оснащені гоночними двигунами V8: 5.0L Ford «Windsor» SVO, або Chevrolet Aurora (відповідно для Holden Commodore), потужність становить 620–650 к.с. (460–485кВт). Двигуни нижньовальні із штовхаючими штангами (pushrod actuated valves) та електронним впорскуванням. Двигуни Ford і Holden створені на базі гоночних, котрі розроблені материнськими американськими автовиробниками Ford і General Motors. На агрегатах встановлені електронні обмежувачі до 7500 обертів на хвилину. Ресурс двигуна становить 2 000 км, після чого потрібно замінити поршні та інші деталі.

На автомобілях Ford і Holden ідентичні гальма, диференціали та КПП (6-ти ступінчаста коробка австралійського виробника Hollinger). Диференціали розраховані на весь сезон та мають такі значення: 1:3.75, 1:3.5, 1:3.25 і 1:3.15. Значення 1:3.15 ввели 2005 року спеціально для перегонів Батерст, в результаті автомобілі досягали 300 км/год на прямій Кондор (хоча офіційно це не фіксували, за заявами команди Jack Daniel's Racing саме їх автомобілі досягали відміченої позначки). Всі автомобілі оснащені 75 літровими паливними баками (за винятком перегонів на витривалість — Phillip Island і Bathurst, де використовують 120 літрові паливні баки).

Подвійний важіль (double wishbone) — базова конфігурація передньої підвіски (обов'язково для обох автовиробників згідно з Project Blueprint). Задня підвіска розроблена як «жива вісь» (live axle) із використанням 4-х повздовжних шарнірів та шарніра Watts для поперечної фіксації. Конструкція пружин та амортизаторів вільна.

Британська Dunlop забезпечує команди шинами на весь сезон. На кожні перегони команди обмежені у кількості та типах гуми в залежності від спринту чи змагань на витривалість.

Ціна однієї машини становить 600 тис.$ та 150 тис. $ за двигун. В середньому одна гоночна команда на забезпечення та утримання 2-х автомобілів витрачає до 6 млн. $. TEGA ввела стелю затрат (Total Racing Expenditure Cap — TREC) до рівня 6,75 млн. $, для зменшення витрат.

Перегони V8 Supercar проводяться в різноманітних форматах: одно, дво та трьохденні автоспортивні етапи з різними відстанями, хронометражем та різними шинними комплектами. Більшість етапів складаються із першої гонки — коротка, друга та третя — довші. Спринтівські перегони мають довжину 120 км. (раніше 150 км), при цьому вимагається необхідне виконання піт-стопу для заміни хоча б одного колеса в часовому відтинку вікна піт-стопів (друга третина дистанції перегонів). Стартове розміщення другої гонки виконується за результатами першої. В 2006 році запровадили систему старту в другій гонці за рультатами першої, але спортсмени розміщувалися в протилежному напрямі 1 місце в першій гонці — старт останнім у другій і так далі. Але таке нововведення викликало хвилю незадоволення вболівальників та механіків команд, тож на сезон 2007 року це нововведення відмінили.

2009 року регламент змінився і трьохетапні перегони змінили на двотапні, старт відбувався із фіксований позицій за результатами кваліфікації. Перша гонка проводиться в суботу та має довжину 100 або 200 км, друга — у неділю із постійною довжиною 200 км. Правило обов'язкового піт-стопу відмінили, але за довжини 100 км. Пілоти так чи інакше змушені хоча б одного разу відвідувати піт-лейн.

Кваліфікація проводиться в п'ятницю та складається із 3- сесій тривалістю 1 годину, в результаті якої відсіюють 10 найповільніших автомобілів. 2009 року повернено правило ShootOut, за якого 10 найкращих пілотів у третій сесії проходять 1 коло, за цими результатами автомобілі розташовуються на стартовій прямій.

З 2007 року діє нова шкала нарахування балів: 15 перших отримують такі бали — 1-24, 2-20, 3-17, 4-15, 5-13, 6-12, 7-11, 8-10, 9-9, 10-8, 11-6, 12-5, 13-4, 14-3, 15-2. Але з 2008 року ввели нову систему нарахування балів через незадоволення учасників: першим 30-ом пілотам нараховують від 100 балів (за перше місце) до 10 за 30-те місце. Перегони в Clipsal 500 оцінюються з коефіцієнтом 1,5 від базової шкали розподілу, триваліші Sandown 500 і Buthurst 1000 з коефіцієнтом 3 (тобто втричі більше від базової шкали).

Дженсон Баттон за кермом автомобіля Holdenr Commodore V8 Superca команди Triple Eight Racing VE

Центральними перегонами в чемпіонаті вважаються Sandown 500, Buthurst 1000 та Clipsal 500. 2005 року відбувся великий етап в Шанхаї, але промоутери відмовились від неї наступного року, тож цей етап більше не проводиться..

Ford Falcon на Clipsal 2011

Clipsal 500 проводяться в Аделаїді на вкороченій міській трасі колишнього кільця Гран-Прі. Прегони в центрі міста користуються надзвичайною популярністю та збирають понад 200 тис. глядачів та знаменитостей. Етап складається із першої — 250 км. (субота) гонки та другої такої ж довжини в неділю.

Sandown 500 — одна із двох гонок в сезоні на витривалість, проводиться в Sandown International Raceway. Ці перегони із свого початку вважаються «молодшими» в порівнянні із Батерстом. Сьогоднішня назва перегонів Just Car Insurance 500 (із 2007 року), до цього вона теж із комерційних причин називалася Betta Electrical 500. Перемога на Sandown 500, Buthurst 1000 дає його переможцю так звану «Корону Довгих Перегонів». З 2008 року перегони проходять на автодромі Phillip Island Grand Prix Circuit.

Buthurst 1000 — 1000 кілометрові перегони, також відомі як «Великі Перегони». Вони проходять на трасі Mount Panorama Circuit Батерсті (Новий Південний Уельс). Це головні перегони Австралії, котрі проводилися тут ще задовго до серії V8 Supercar. Змагання складаються із 162 гоночних кола, є дві довгих прямі та швидкі сліпі повороти на вершині гори. Колись до участі в Buthurst 1000 допускалися всі пілоти на омолонгованих автомобілях для цієї серії, але сьогодні на старт виходять тільки професійні пілоти. Поява на перегонах автомобіля безпеки, сильно змінив характер перегонів. Але ці перегони завжди залишаться тактичними на котрі розробляються різноманітні стратегії піт-стопів та надзвичайно швидкими.

За сприяння формули Blueprint, AVESCO в 2003 році організувала спеціальний фінальний етап, котрий став фінальним в чемпіонаті. Спочатку етап проводився на трасі Eastern Creek Raceway поблизу Сіднею, спонсором виступив VIP Petfoods та називався «Основна Подія». Першим переможцем став Маркос Емброус. В 2004 році етап називався Bigpond Grand Finale, його знову виграв Маркос Емброус. В 2005 році етап перенесли на Phillip Island Grand Prix Circuit.

Популярність чемпіонату V8 Supercars змусила організаторів подумати про організацію виїзних етапів. Етап в Шанхаї проводився тільки одного разу, але на етап в Бахрейні (на укороченій трасі Bahrain International Circuit, називався Desert 400) підписано кількарічний контракт. Також в планах проведення етапу в Сінгапурі разом із етапом Гран-Прі Ф1. Але станом на сьогодні, через невлагоджені комерційні інтереси V8SCA і Ф1, цей процес завис.