Vastitas Borealis

Vastitas Borealis або Велика Північна рівнина — найбільша низовина на планеті Марс. Розташована в північних широтах планети та оточує північний полярний регіон. Рівнина лежить на 4-5 км нижче середнього радіуса планети. На півночі лежить Planum Boreum[1].

Vastitas Borealis є великою областю від'ємної висоти біля 70° півн.ш.

Назву регіону дав Ежен Мішель Антоніаді, який зазначив різні показники альбедо північних рівнин в своїй книзі фр. La Planète Mars (1930). Назва була офіційно прийнято Міжнародним астрономічним союзом (МАС) в 1973 році.[2]

На Великій Північній рівнині вирізняють два басейни: Північний полярний басейн та рівнину Утопія. Деякі вчені припустили, що колись в історії Марса рівнини були покриті океаном, і передбачувану берегову лінію провели уздовж їх південних меж. Сьогодні це злегка похилі рівнини, відмічені хребтами, невисокими пагорбами і рідкісними кратерами. Велика Північна рівнина помітно гладша, ніж аналогічна топографічна область на півдні планети.

В 2005 році супутник Mars Express Європейського космічного агентства виявив в кратері (координати 70.5 ° пвн.ш. та 103 ° сх. довготи) Великої Північної рівнини значну кількість водяного льоду. Діаметр кратера 35 км, його дно приблизно на два км нижче валу. Характер місцевості підходить для утворення стабільних відкладень льоду. Було встановлено, що, незважаючи на літній випаровування вуглекислого льоду в Північній півкулі, водяний лід можна вважати стабільним протягом усього року[3].

25 травня 2008 року (на початку марсіанського літа) в області Великої Північної рівнини, що неофіційно називається «Зелена долина», здійснив посадку зонд Фенікс (НАСА). Координати місця посадки 68.218830° пн. ш. 234.250778° сх. д. / 68.218830; 234.250778[4].

Цей стаціонарний апарат збирав і досліджував проби ґрунту на предмет наявності води, а також з метою визначення, чи існували на планеті хоч колись умови, які підходять для розвитку життя. Фенікс виконав заплановану на 90 марсіанських діб програму і проводив наукові дослідження 157 марсіанських діб до 29 жовтня. Потім нестача енергії, викликана слабким сонячним освітленням в зимових умовах Марса, стало причиною припинення зв'язку, останні сигнали було отримано 2 листопада 2008[5].

Поверхня

Поверхня Марса, видима Феніксом

На відміну від декількох місць, відвіданих апаратами Вікінг та Pathfinder, всі камені під станцією і біля місця посадки маленькі. Настільки, наскільки далеко може бачити камера, поверхня плоска, але «поділена» багатокутниками. Діаметр фігур — 2-3 метра, а розмежовані вони жолобами від 20 до 50 см завглибшки. Ці утворення обумовлені реакцією льоду в ґрунті на значні зміни температури[6].

Верхня частина ґрунту покрита кіркою. Дослідження під мікроскопом показало, що ґрунт складається з плоских (ймовірно, глини) і округлих частинок. При забиранні ґрунту вони злипалися. На відміну від спостережуваних іншими апаратами в інших частинах Марса дюн і брижів, ні брижів, ні дюн в районі посадки Фенікса не видно. Лід розташований декількома сантиметрами нижче поверхні в центрі багатокутників. По краю фігурних утворень ґрунту льоду не менше 20,48 см. Влітку під дією атмосфери Марса лід повільно зникає[7]. Взимку випаровування осідають у вигляді скупчень снігу на поверхні[8].

Хімічний склад поверхні

Згідно з результатами досліджень, опублікованими[9] за результатами завершення місії Фенікс в журналі Science, в зразках виявлені хлорид, бікарбонат, магній, натрій, калій, кальцій і, можливо, сульфат. Кислотно/лужний баланс (pH) визначено як 7,7 +/- 0,5. Також виявлено сильний окислювач перхлорат (ClO 4 ). Наявність перхлорату стало дуже важливим відкриттям, так як це хімічна сполука має потенціал для використання в якості реактиву для ракетного палива, а також — як джерело кисню для майбутніх колоністів. При певних умовах перхлорат може пригнічувати існування життя, але деякі мікроорганізми отримують з цієї речовини енергію (анаеробним відновленням).

Структура ґрунту

Велика частина поверхні Vastitas Borealis покрита ґрунтом з візерунками. Іноді поверхня має форму багатокутників. Великі плани структури ґрунту в формі багатокутників були надані космічним апаратом Фенікс. В інших місцях поверхня представлена пасмами невисоких природних насипів. Деякі вчені назвали знайдені утворення «відбитками пальців», так як безліч ліній виглядають як чийсь відбиток пальця. Подібний рельєф обох форм можна знайти в прильодовикових областях Землі, таких як Антарктика. Антарктичні багатокутники утворюються повторюваними розширеннями і стисненням суміші і ґрунту і льоду, що відбуваються під час сезонних змін температури. Коли сухий пісок падає в розломи, що виходять піщані «клини» підсилюють сезонний ефект. В результаті цього процесу утворюється мережа багатокутників «напруженої» фактури[10].

Примітки

  1. Planum Boreum // USGS
  2. Vastitas Borealis, USGS Planetary Nomenclature
  3. Water ice in crater at Martian north pole. European Space Agency. Архів оригіналу за 2 жовтня 2012. Процитовано 4 серпня 2007.
  4. Lakdawalla, Emily (27 травня 2008). Phoenix Sol 2 press conference, in a nutshell. The Planetary Society weblog. Planetary Society. Архів оригіналу за 2 жовтня 2012. Процитовано 4 червня 2008.
  5. Mars lander aims for touchdown in 'Green Valley'. New Scientist Space. Архів оригіналу за 2 жовтня 2012. Процитовано 14 квітня 2008.
  6. Levy, J, J. Head, and D. Marchant. 2009. Thermal contraction crack polygons on Mars: Classification, distribution, and climate implications from HiRISE observations. Journal of Geographical Research: 114. p E01007
  7. The Dirt on Mars Lander Soil Findings. Andrea Thompson, 02 July 2009 (Space.com)
  8. Whiteway, J. et al. 2009. Mars Water-Ice Clouds and Precipitation. Science: 325. p 68-70
  9. http://www.jpl.nasa.gov/news.cfm?release=2009-106. Процитовано 11 серпня 2012. Пропущений або порожній |title= (довідка)[недоступне посилання з 01.05.2016]
  10. Signs of Aeolian and Periglacial Activity at Vastitas Borealis (HiRISE Image ID: PSP_001481_2410)
  11. Murchie, S. et al. 2009. A synthesis of Martian aqueous mineralogy after 1 Mars year of observations from the Mars Reconnaissance Orbiter. Journal of Geophysical Research: 114.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.