Єлеуса

Елеу́са або Замилування (від грец. Ελεούσα — милостива, розчулення, ніжність, виявлення милосердя від έλεος — милосердя) — один із основних типів зображення Божої Матері. Іконографічний тип зображує Богоматір з Ісусом на руці, який обіймає Її за шию, і лики Їх зближені, щока до щоки. У Західній церкві цей тип часто називають Дівою Ніжності.

Вишгородська ікона Божої Матері (Можливо Аліпій Печерський)
Ікона БОГОМАТІР ЕЛЕУСА, ХV ст., ТЕМПЕРА, с. ДОРОСИНІ (ВОЛИНСЬКИЙ МАЙСТЕР)
XIII століття Візантія Елеуса мозаїка, Афіни

Опис

Зображення «Богоматері Елеуси» не має текстової основи. Воно не співвідноситься ні з книгами Святого Письма, ні з Акафістом Божої Матері. Одна з найбільш ранніх ікон «Елеуси» (VІІ — VІІІ ст.) знаходиться в церкві Санта Марія Антиква у Римі. У Візантії тип «Розчулення» з'являється пізніше, в XI—XІІ століттях.[1]

Існують дві версії поступового розвитку іконографії Богоматері-Єлеуси, з яких одна була найбільш чітко сформульована дослідником В. Н. Лазарєвим:

  1. . прототип сидячої, або що менш вірогідніше, стоячої Одигітрії;
  2. . ікона «Умиління» на весь зріст, де Богоматір стоїть, або ж сидить;
  3. . поясна ікона «Умиління»;
  4. . Дитя сидить на колінах Божої Матері, яка воссідає на троні

[2]

Тобто Лазарєв доводить, що іконографічний тип Єлеуси розвинувся з іншого типу богородичної ікони — Одигитрії.[3]

В той час окремими вченими була запропонована інша концепція загальної еволюції іконографічного типу Єлеуси. Так відомий російський вчений Грабар І. Н. а згодом Етінгоф О. Е. на основі аналізу Вишгородської Богоматері виявили, що протооригінал відомої ікони міг зображати Богоматір з Дитям, яке стоїть на її колінах, з чим збігається і формулювання прототипу Єлеуси у Лазарєва.[4]

Типи
Камбрійська Мадонна, невідомий автор, бл. 1340. Копія елеуси італо-візантійського типу з собору Камбре.

М. П. Лихачов виділяв в «Розчуленні» три види зображень:

  1. звичайне;
  2. з рукою Немовля вкладеної в руку Матері («Братська Київська»);
  3. «заграла» — Мати з граючим Немовлям на руках; цей вид вважається іконографічним нововведенням XІІІ століття, яке з Візантії було занесене до Сербії, потім у Молдавію, а звідти — в Київську Русь.[1]

Приклади основного типу «Елеуси» на Заході і Сході: мініатюра Псалтиря монастиря Іантократора на Афоні 1084—1101 років; мініатюра Псалтиря Хамильтона XIII століття.[1]

Різновидом іконографічного зображення Елеуса є Глікофілуса (грец. Γλυκοφιλούσα — Солодко любяча або Солодке цілування). До цього типу належить Самбірська ікона, на якій є характерний жест, — немовля тримає за щоку чи підборіддя Богородицю.[5]

Взиграніє, або Загравання — іконописний тип, де немовля Ісус заграє з Матір'ю, торкаючись своєю рукою щоки матері. В. Лазарєв називає такий іконописний тип «особливим видом Єлеуси».[6] Найдревніші пам'ятки архітектури цього типу Богородичної ікони: сирійська мініатюра до Книги псалмів (1203 р.) у Британському музеї.[6]

Період Київської Русі

Найвідоміша з візантійських ікон, принесених на Русь з Константинополя у XII ст. і тут прославилася чудотворениями, була Вишгородська ікона Божої Матері або знана теж як «Богоматір Володимирська». До 1155 року ікона була однією з головних святинь України-Русі. Святий образ був надзвичайно шанований у Вишгороді і по всій Русі. Зберігався там в жіночому монастирі. Згідно літописів цього ж року ікону викрав Андрій Боголюбський разом з родичами боярами Кучковичами, які пізніше його зрадили та вбили.[7]

Біля ікони відбувалися неймовірні чуда і сила паломників з усієї країни приходила вклонитися Вишгородській Богородиці Ніжності.[8][9]

За радянських часів і до 1999 року ікона Вишгородської (Володимирської) Богородиці зберігалася у Третьяковській галереї.

Потім її передали церкві. Але під час передачі святині в руки патріарху Алексію образ несподівано тріснув. Очевидці стверджують, що один з ієрархів церкви на це промовив: «На жаль, Богородиця вже не з нами».[8]

Шанування в Україні

Глибоко ліричний мотив Елеуси, в якому усвідомлювався народний ідеал самовідданої материнської любові, набув поширення у давньоукраїнському мистецтві, і зокрема, в різьбленій іконі.

Найчастіше на теренах України зустрічаються твори із зображеннями Богородиці Елеуси з немовлям на лівій руці (шиферна іконка з розкопок у Києві (XII ст.); глиняна іконка з с. Сахнівка на Київщині (район Канева); київська двобічна шиферна іконка із колишньої зб. М. С. Большакова. Стояча Елеуса з немовлям на лівій руці відображена на невеличкій бронзовій іконці з Давнього Галича (XIII ст.). Щоправда, серед творів давньоукраїнської металопластики зустрічаються й варіанти Елеуси з маленьким Христом на правій руці (хрести, енколпіони, змієвики (XII ст.)[10]

Малярські традиції княжих часів знайшли продовження у піднесених образах Богородиці з Дитям, що належать до ХV–ХVІ ст.: «Богородиця Елеуса» кінця XV — початку XVІ ст. із храму Святого апостола Луки в с. Доросині Рожищенського району Волинської області (Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького).[11]

Іконописний тип Елеуса став популярним насамперед серед риботицьких малярів.[12]

Наприклад у фондовій колекції Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» знаходиться копія Вишгородської ікони Божої Матері кін. ХІХ — поч. ХХ ст. (інв. № І-445 КН-40389). Образ у дерев'яному окладі під склом, декорований позолоченою фольгою, з якої тиснені шати і тло ікони, а також в кутах утворені букети та німб навколо голів Матері Божої та Немовляти Ісуса Христа.[13]

Найвідомішими іконами із зображенням Богородиці типу Елеуса початку XVIII століття є «Богоматір» волинського іконописця Й. Кондзелевича (Білостоцький Хрестовоздвиженський монастир) та «Богородиця Братська» (Нікопольська Свято-Покровська церква).[14]

В другій половині XVIII ст. на півночі Сумського полку, в іконостасах церков Суджанської сотні, отримала поширення ікона Божої Матері Пасівсько-Цареградська (тип Елеуса).[15]

Сьогодення

При Українському католицькому уніреситеті працює школа сучасного іконопису «Радруж», де творчі молоді люди, художники, митці працюють в тому числі і над написанням образів іконописного типу Елеуса. Оригіналом служить ікона Богородиці з Дитятом (Елеуса), що походить із середини XІV ст., села Лісковате, тепер — Польща. Ці ікони постійно перебувають у музейній експозиції Національного музею Шептицького у Львові.[16]

Див. також

Примітки
  1. Автор: С. Вербицький. Онлайн журналу «Пробудження»
  2. Лазарев В. История византийской живописи. — М., 1986—197 с.
  3. Лазарев В. Н. Византийская живопись. — М.: «Наука», 1971. — 405 с.: ил
  4. ІКОНОГРАФІЯ ЄЛЕУСИ, ЯК СТРАСНОЇ БОГОМАТЕРІ.РОЗВИТОК ТЕМИ УМИЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ЗВЕРНЕННЯ ДО СТРАСНИХ СЛУЖБ І ПІСНЕСПІВІВ № 12 2008 Комарницький А., аспірант ЛНАМ, викладач кафедри богослов'я УКУ
  5. Городиський Ю. Я. Геопросторова організація паломництва у Львівській області. — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. ЛНУ, ім. І. Я. Франка. — Львів, 2018. — с.174/УДК 911.3:27-57
  6. Лазарев В. Н. Византийская живопись. — М.: «Наука», 1971. — 291 с.: ил
  7. Святые и порочные Збигнев Войцеховский Святые и порочные 352 с. 2013
  8. Радіо Свобода 20 травня 2018 Ірина Костенко, Марина Остапенко
  9. Cайті «Україна Incognita» Дмитро СТЕПОВИК, доктор мистецтвознавства, доктор філософії, доктор богословських наук, професор, академік АН вищої школи України
  10. Журнал Апологет Володимир ЖИШКОВИЧ БОГОРОДИЦЯ З НЕМОВЛЯМ В ІКОНОПИСНІЙ ТРАДИЦІЇ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ Львів 2010 53-54 c.
  11. Любов Бурковська Дві волинські ікони «Богородиця з Еммануїлом» ХVІІ століття. Особливості іконографії та образності. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Збірник наукових праць Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії 2016
  12. Роксолана Косів ЧУДОТВОРНІ ІКОНИ БОГОРОДИЦІ З ДИТЯМ ІСУСОМ ТА ЇХ РЕПЛІКИ У ТВОРЧОСТІ РИБОТИЦЬКИХ МАЙСТРІВ (1680—1720-ті рр.) Народознавчі зошити. № 6 (138), 2017
  13. Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»
  14. ЦУГОРКА ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ ДИСЕРТАЦІЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО БАРОКО В СУЧАСНОМУ ІКОНОПИСІ 114 c. КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ 2019
  15. В'ячеслав Шуліка Поясні ікони Пресвятої Богородиці в намісному ярусі Слобожанського іконостаса XVII — початку ХІХ століття Культурологічна думка: щорічник наук. праць. — К.: Інститут культурології Національної академії мистецтв України, 2016. — № 9. — 192 с.
  16. Український Католицький Університет 27 ЛИПНЯ, 2018

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.