Ємохонов Микола Павлович

Микола Павлович Ємохонов (нар. 30 квітня 1921(19210430), місто Кузнецьк, тепер Пензенської області, Російська Федерація — 14 березня 2014, місто Москва) — радянський діяч органів державної безпеки, 1-й заступник голови КДБ СРСР, генерал армії (1985). Член ЦК КПРС у 1986—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 11-го скликання. Доктор технічних наук (1981). Почесний член Академії криптографії Російської Федерації.

Ємохонов Микола Павлович
рос. Николай Павлович Емохонов
Народився 30 квітня 1921(1921-04-30)
Кузнецьк, Саратовська губернія, Російська СФРР
Помер 14 березня 2014(2014-03-14) (92 роки)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство  СРСР,  Росія
Національність росіянин
Діяльність інженер
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет водних комунікаційd
Науковий ступінь доктор технічних наук
Знання мов російська
Учасник німецько-радянська війна
Членство ЦК КПРС
Військове звання генерал армії
Партія КПРС
Нагороди


Життєпис

Народився в родині шевця, мати працювала лікарем. У 1938 році закінчив з відзнакою середню школу і поступив до Ленінградського інституту інженерів водного транспорту, закінчив перший курс.

У листопаді 1939 року призваний в Червону армію. Спочатку служив у Ленінграді червоноармійцем в 111-му запасному стрілецькому полку. З січні 1940 року навчався на курсах радіозв'язку в Пскові, потім з липня по жовтень 1940 року — в школі молодших командирів зв'язку. З листопада 1940 року служив начальником радіостанції в батальйоні зв'язку в Західному Особливому військовому окрузі.

Учасник німецько-радянської війни з 23 червня 1941 року, воював на Західному фронті. Брав участь в оборонних операціях в Білорусії, в Смоленській оборонній битві, в Тульській оборонної операції. З 1942 по 1944 рік — начальник фронтової радіостанції. У 1943 році брав участь у Курській битві. З початку 1944 року — начальник групи ближньої розвідки засобами радіозв'язку. У його завдання входило прослуховування радіопереговорів німецьких військ, у тому числі за участю німецьких перебіжчиків і полонених. Брав участь в Білоруської стратегічній операції, у Вісло-Одерській і Берлінській операціях.

Після війни продовжив службу у військах зв'язку СРСР.

Член ВКП(б) з 1947 року.

У 1948—1952 роках навчався на радіолокаційному факультеті Військової академії зв'язку імені Будьонного.

У 1952—1958 роках — молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, начальник лабораторії, начальник відділу, начальник сектора, у 1958—1959 роках — головний інженер Центрального науково-дослідного інституту (НДІ—108) (потім — Науково-дослідного інституту зв'язку Міністерства оборони СРСР).

У 1959—1962 роках — директор філії Науково-дослідного інституту зв'язку Міністерства оборони СРСР. У 1962—1964 роках — заступник головного інженера п/с № 2312 Державного комітету з радіоелектроніки СРСР.

У 1964—1968 роках — директор Центрального науково-дослідного радіотехнічнічного інституту Міністерства оборони СРСР. Був головним конструктором комплексу апаратури перешкод «Сирень». Один із перших розробників теоретичних і практичних основ створення засобів радіоелектронної протидії.

2 липня 1968 — 8 липня 1971 року — начальник 8-го Головного управління КДБ при РМ СРСР.

8 липня 1971 — 4 лютого 1984 року — заступник голови КДБ СРСР.

Одночасно у 1971—1990 роках — голова Науково-технічної Ради КДБ СРСР. Керував розробкою спеціальних засобів для потреб державної безпеки.

4 лютого 1984 — 8 серпня 1990 року — 1-й заступник голови КДБ СРСР.

З серпня 1990 року — в Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. З 1992 року — у відставці в Москві.

Помер 14 березня 2014 року. Похований в Москві на Троєкуровському цвинтарі.

Військові звання

Нагороди

Примітки

    Джерела
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.