Ємчиха

Селом тече струмок Городок.

В історичних документах вперше згадується наприкінці XVIII ст. (1790 рік) під назвою Ямчуха.

Поблизу Ємчихи розкопано кургани доби бронзи (III — І тисячоліття до н. е.), скіфського (VII—VI ст. до н. е.) та сарматського (II — І ст. до н. е.) часів, а також курган кочівників X—XII ст. Біля села збереглися залишки городища часів Київської Русі.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Козинської волості Канівського повіту Київської губернії мешкало 1514 осіб, налічувалось 280 дворових господарств, існувала православна церква, школа та 2 постоялих будинки[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2047 осіб (990 чоловічої статі та 1057 — жіночої), з яких 2017 — православної віри[2].

Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці с. Ємчиха Богуславського, з 1846 р. Козинської волості Канівського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/yemc_001.xml

11 травня 1918 року Ємчиха опинилася у самому центрі польсько-німецького конфлікту: ІІ польський корпус було зусібіч оточено у Ємчисі німецькими частинами з метою силового роззброєння. В результаті бою польські частини були змушені скласти зброю.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 577 осіб, з яких 229 чоловіків та 348 жінок.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 527 осіб.[4]

В селі діє десятирічна загальноосвітня середня школа та Будинок культури.

• Коломієць І. П. — доктор сільськогосподарських наук, професор

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

• Ємчиха
• Ємчиська загальноосвітня школа