Іван Сенюк

Іван Сенюк, також Іван Сенюк-Вуйко (сербохорв. Иван Сењук-Уjак/Ivan Senjuk-Ujak, 28 серпня 1920, Слободниця — 24 серпня 1944, Грубишно-Полє) — югославський партизан Другої світової війни, командир 12-ї Славонської ударної бригади, майор Народно-визвольної армії Югославії. Народний герой Югославії — єдиний серед усіх представників української національної меншини цієї країни[К 1][1].

Іван Сенюк
Ivan Senjuk
Прізвисько Вуйко
Народження 28 серпня 1920
Слободниця, Бродсько-Посавська жупанія, Хорватія
Смерть 24 серпня 1944(1944-08-24)
Грубішно-Полє, Беловарсько-Білогорська жупанія, Хорватія
помер від ран
Країна  Югославія
Приналежність НВАЮ
Рід військ піхота
Роки служби 1941—1944
Партія Комуністична партія Югославії
Звання майор НВАЮ
Командування 12th Slavonian Proletarian Brigaded
Війни / битви Народно-визвольна війна в Югославії
Нагороди

Народний герой Югославії

Біографія

Народився в 1920 році в населеному пункті Слободниця (коло міста Славонський Брод) у бідній селянській родині галицьких переселенців, українець[К 2]. Закінчив початкову школу в Слободниці і гімназію в місті Славонський Брод, що був на той час одним із центрів активної діяльності Спілки комуністичної молоді Югославії. Займався пропагандою молодіжного руху в селах Сибинь, Оріоваць, Бродський Ступник та інших населених пунктах. Видавав газету «Боротьба молоді» (серб. Борба младих), входив до складу літературного гуртка «Месич»[1][3][4].

На початку липня 1941 року Сенюк увійшов до складу першої партизанської групи, сформованої в Церовацькому лісі на горі Діль. У середині липня в групі нараховувалось близько 25 осіб. Надалі Сенюк був призначений політичним комісаром роти в складі 1-ї Славонської бригади, а після створення 3-го батальйону бригади — став його комісаром. Брав участь у боях за населені пункти Вочин, Подравська-Слатина, Нашице, Велика Писаниця, Подгорач та інші. Брав участь у боях у Хорватському Загір'ї з метою оволодіння містом Лепоглава та в Боснії в період з листопада 1943 до травня 1944 років. Відзначився в боях за Прнявор 19 січня 1944 року, а також на Мотаїці в боротьбі із німецькими загарбниками, усташами і четниками. Після повернення до Славонії зайняв посаду політичного комісара 16-ї Молодіжної бригади імені Йожі Влаховича, потім став комісаром та, пізніше, командиром 12-ї Славонської ударної бригади.

20 серпня 1944 року під час штурму Грубишно-Полє Іван Сенюк був поранений в горло, але продовжував командувати бригадою до оволодіння містом. У наступні чотири дні лікарі боролися за життя комбрига, однак Іван Сенюк помер від отриманої рани. 19 червня 1945 року йому посмертно присвоєно звання Народного героя Югославії.

Коментарі
  1. Уяк — псевдонім Івана Сенюка, в перекладі із сербохорватської мови означає дядько[1].
  2. Відповідно до інформації письменника Владимира Костельника, мати Івана Сенюка — Катерина — до кінця життя розмовляла майже виключно українською мовою[2].

Примітки
  1. Буркут Игорь. Югославские русины и украинцы во Второй мировой войне 1941—1945 гг. // «Русин»: журнал. — 2011. — № 2 (24) — С. 44.
  2. Kostelnik, 1981, с. 140.
  3. Дoманкушич С., Мілетич А. Українець Іван Сенюк Дядько — Народний герой Югославії (І-ІІІ) // Нова думка: журнал. — 1984. — № 43. — С. 17-25; — № 44. — С. 22-31; — № 45. — С. 23-26.
  4. Milan Kavgić. «Verna brda», 12. slavonska proleterska brigada. — Beograd: Vojnoizdavački i novinski centar, 1990. — S. 101.

Література
  • Vlado Kostelnik. Prilog historiografiji i bibliografiji o sudjelovanju jugoslavenskih Rusina i Ukrajinaca u narodnooslobodilačkoj borbi 1941–1945 // Časopis za suvremenu povijest. — 1981. — Vol. 13, br. 1. — Str. 131—157.
  • Народни хероји Југославије. «Младост», Београд 1975. година.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.