Придане

Традиційно в Україні дівчина, або хлопець що одержали від батьків придане, за законом вже не можуть претендувати на спадщину. Це правило однак, не було універсальним, за бажанням батьків майно могло бути розділено між усіма дітьми, або в пропорціях, окремо визначених батьками.

За звичаями того часу віно, яке приносила жінка в сім'ю та яке передавав тесть зятеві у день весілля, розглядалося як матеріальна підстава для створення нової сім'ї. Поки існував шлюб, ним спільно користувалося подружжя. Щойно шлюб переставав існувати — внаслідок смерті чоловіка або через розлучення — придане мало бути повністю повернене жінці; пізніше його успадковували її діти або вона заповідала тому, кому хотіла. На випадок смерті жінки, що не мала дітей, її посаг повертався в її рід і розподілявся між братами, якщо вони були.

У сім'ї батька жінці належало її придане, яким, окрім неї ніхто не міг розпоряджатися. За змогою, до посагу нареченої включався земельний наділ — «материзна». Материзна не входила в спільне родинне майно, не ділилася між іншими членами сім'ї та передавалася у спадщину по жіночій лінії.

По смерті батька, незаміжні дочки випосажувалися різними речами та грошима на суму, що становила вартість чверті батьківського майна. Коли в сім'ї не було синів, дочки одержували в спадок і чоловічу частину майна. Після смерті батька обов'язок вінувати дочок покладався на братів та посаг, наданий братами під час змовин, за вартістю мав дорівнювати посагові, яке одержали сестри, що вийшли заміж ще за життя батька.

До посагу сільської дівчини зазвичай входили особливі речі, постіль, одяг, посуд, предмети домашнього господарства. Це майно перераховувалося у «виправі» — документі, реєстрі всього, що батьки давали за дочкою. Відповідно до заможності батьків, у придане дочці давали також худобу, гроші («готовизну») та земельний наділ. У сім'ях міщан, багатих козаків, шляхти та магнатів у перелік виправи входили й прикраси з золота та срібла, разки з перлами, «клейноти» (перстені з коштовним камінням), срібний, мідний та олов'яний посуд, дорогий одяг, білизна, хутра, кінні екіпажі, худоба і т. д., а також «челядь невольна». Обвіновували й грошима — т. зв. «посаг», або «готовизна». Розмір і цінність посагу залежали від майнового становища батьків нареченої.

Придане має свої коріння ще в Стародавній Греції та Римі. У середньовічній Європі придане розглядалося як виплата спадщини батька жінці під час шлюбу. Дочки, які не отримали посагу, мали право на спадщину по смерті батьків. У разі, якщо жінка помирала без дітей, придане мало повертатися в родину батьків. Неможливість випосажити доньку було причиною скасувати шлюб. Наприклад, у творчості Шекспіра тема приданого фігурує в таких п'єсах, як «Король Лір», «Ромео і Джульєта». Деякі фольклористи вбачають у поганому ставленні мачухи до Попелюшки небажання надавати їй посаг. У декотрих краях виплата посагу біднім родинам вважалася благодійністю. За віруваннями, Святий Миколай на Різдво мав приносити бідним дівчатам гроші на придане.

У деяких країнах Азії звичаї стосовно віна набагато суворіші. Навіть тепер, у деяких країнах, за дочкою повинно бути сплачено великий посаг. У разі суперечок між чоловіком і батьками жінки щодо розміру приданого, іноді як помсту, жінок вбивають або калічать. В Індії, щоб зняти напругу в суспільстві та насилля проти жінок, існує ціла низка законів, які забороняють вінування. У сільських районах, попри заборони, посаг досі існує. Також подекуди, побоювання виплати великого приданого призводить до планування статі немовляти — позбуваються плода дівочої статі, або новонароджені дівчата вбиваються.

• «Приданим» також називається комплект речей для новонародженого (пелюшки, підгузки, льолі, ковдрочка тощо)[1].

• Гарасимчук М. Посаг, віно та «внесення» у шлюбній практиці мешканців Самбірської економії першої третини XVII ст. (на підставі записів до замкової книги від 1614—1632 рр.)^{[недоступне посилання з липня 2019]} // Український історичний журнал. — 2015. — Вип. 6 (№ 525). — 240 с. — С. 29—47. — ISSN 0130-5247.
• Левицький О. І. Черты семейного быта в юго-западной Руси в 16 – 17 вв // Архив Юго-Западной России. — 1909. — Т. 3, № 8.
• Сімейний побут. Становище жінки
• Сім'я

• Посаг // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Посаг // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1443-1444. — 1000 екз.