Городельська унія

Рішення угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385, підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Городельська унія передбачала проведення ряду заходів, спрямованих на уніфікацію систем органів державного управління обох країн, а також унормування Привілеїв шляхетських та зрівняння прав шляхти католицького віровизнання Королівства Польського та Великого князівства Литовського.

Угода підтвердила чинність інкорпораційних умов Кревської унії 1385 року, задекларувала повторне об'єднання Корони Польської і Великого князівства Литовського в одну державу «на вічні часи» перед лицем воєн та загрози з боку нім. хрестоносців та «інших будь-яких неприятелів». За ВКЛ визнавалося право на автономію: зберігалась інституція велико-князівської влади у Литві, а за Вітовтом закріплювався (щоправда, не спадково, а лише пожиттєво й під сюзеренітетом польського короля) титул Великого князя литовського.

Було визначено також принцип обрання монархів у Польському королівстві та ВКЛ за спільною згодою й ухвалою прелатів (вищі духовні особи в католицькій церкві), магнатів і шляхти обох країн. Литовсько-білорусько-українське боярство зрівнювалося у станово-правовому відношенні з польськими магнатами та шляхтою, підтвердженням чого стало передання низці найвпливовішим литовсько-українським родам польських шляхетських гербів і заміна старого терміна «бояри» новим — «барони і нобілі».

Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом. Деякий час Тевтонський орден виступав на стороні Литовсько-руської держави проти Польщі та католицької шляхти Литви.

У спеціальних статтях Унії наголошувалося на тому, що «згідно із звичаєм Польського королівства, котрий здавна утримується», займати вищі урядові посади та бути допущеним до великокнязівської ради й користуватися усіма наданими правами і привілеями можуть лише пани і бояри — католики за віросповіданням і ті, хто отримав герби польської шляхти, а не «відщепенці чи невірні», тобто представники православної та мусульманської шляхти.

Городельська унія викликала незадоволення православної частини населення, і князь Вітовт, відчуваючи небезпеку, вирішив відстоювати незалежність Литовсько-Руської держави. Проте задумане не вдалося — князь Вітовт помер 1430 року. Литовська та українська шляхта обрала Великим князем Свидригайла Ольгердовича (Ягайлового брата). Унаслідок цього в 1432 році спалахнула війна між Польщею і Литовсько-руською державою. Свидригайло став на чолі Великого князівства Руського (назва за літописом). 1440 року Великим литовським князем обрали Ягайлового сина — 13-річного Казимира. Хоч новий князь відразу видав «Віленський привілей», який зрівнював права православної і католицької шляхти, відносини між польською та литовсько-українською шляхтою ще тривалий час були досить напруженими.

• Польсько-литовська унія

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.— Луцьк: Вежа, 2000
• Городельська унія
• Шабульдо Ф. М. Городельська унія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 169. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

• В. Л. Рубель. Городельська унія 1413 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

• Городельська унія 1413 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.