Іващенко Валерій Володимирович

Валерій Іващенко народився 30 липня 1956 року в місті Запоріжжі. У 1978 році закінчив Військову інженерну академію ім. А. Ф. Можайського. Офіцерську службу розпочав на космодромі «Байконур».

З 1978 до 1993 року військову службу проходив на інженерних та командних посадах на космодромах «Байконур» та «Плесецьк». У 1993 році закінчив Військову академію ім. Ф. Е. Дзержинського. У 1993–1995 роках службу проходив на посадах у штабі Озброєння Міністерства оборони України.

З 1995 по 1996 рік — начальник групи Центру адміністративного управління Стратегічними ядерними силами Міністерства оборони України. З 1996 по 2000 рік працював в Управлінні з питань оборонно-мобілізаційної роботи та правоохоронних органів Кабінету Міністрів України.

У 2000–2001 роках — державний експерт Управління зовнішньополітичних аспектів національної безпеки Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

З 2001 по 2003 рік обіймав посаду завідувача відділу Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу України.

З 2003 по 2005 рік — начальник Управління з питань оборонно-промислової політики Секретаріату Кабінету Міністрів України[1]. У 2005 році — заступник начальника Управління промислової політики Секретаріату Кабінету Міністрів України.

У 2005–2007 роках — заступник керівника Головної служби безпекової та оборонної політики — керівник департаменту оборонного будівництва Секретаріату Президента України.

З жовтня 2007 року по червень 2009 року обіймав посаду заступника Міністра оборони України[2]. Після відставки Єханурова розпорядженням Кабінету міністрів України № 604-р від 5 червня 2009 року призначений на посаду першого заступника Міністра оборони України[3], до березня 2010 року виконував обов'язки Міністра оборони України[4].

З 2013 року до 2019 року проживав у Копенгагені. Працював у Данській Королівській Академії оборони.

У листопаді 2019 року відмовився від статусу політичного біженця в Данії та повернувся в Україну.

Перший заступник Міністра з питань стратегічних галузей промисловості (серпень 2020 року – вересень 2021 року).

Одружений. Має сина та доньку.

21 серпня 2010 року Валерій Іващенко був затриманий Військовою прокуратурою. Його звинуватили в незаконному ухваленні рішення про реалізацію майна Феодосійського судномеханічного заводу[5]. 24 серпня він був заарештований[6].

У червні 2011 року Валерій Іващенко оголосив безстрокове голодування на знак протесту проти упередженості колегії суддів[7], але незабаром припинив голодування через стан здоров'я[8]. Адвокати Іващенка подали скаргу до Європейського суду з прав людини у зв'язку з допущеними порушеннями в ході досудового та судового слідства[9]. В інтерв'ю «Коммерсанту» Іващенко заявив, що не мав відношення до відчуження і реалізації майна ФСЗ[10].

12 квітня 2012 року Валерій Іващенко був засуджений до 5 років позбавлення волі[11]. Іващенко заявив, що його справу сфабрикував колишній заступник генпрокурора Віталій Щоткін[12]. Вирок був розкритикований Данським Гельсінським комітетом з прав людини[13], США[14] та Євросоюзом[15].

14 серпня 2012 року апеляційний суд змінив Іващенку термін покарання на умовний і звільнив з-під варти в залі суду.

У січні 2013 року отримав політичний притулок у Данії.[16][17] Проживав у Копенгагені.

4 квітня 2014 року суд першої інстанції, у тому ж складі, що і 12 квітня 2012 року, скасував свій вирок стосовно Валерія Іващенка із зняттям з нього судимості.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (8 лютого 2010)[18], орденом Данила Галицького (29 липня 2006)[19], медаллю «За бойові заслуги» (22 лютого 1989).

• Валерій Іващенко в проекті «ЛІГА.Досье»