Ігнатьєв Олексій Павлович

Ігнатьєв Олексій Павлович (рос. Игна́тьев Алексе́й Па́влович, нар. 1842 — †1906, Твер) — київський та іркутський генерал-губернатор, генерал від кавалерії з роду Ігнатьєвих.

Олексій Павлович Ігнатьєв
рос. Алексей Павлович Игнатьев
Олексій Павлович Ігнатьєв
граф
Губернатор: Київський, Іркутський
 
Народження: 22 травня (3 червня) 1842(1842-06-03)
Твер, Російська імперія
Смерть: 9 (22) грудня 1906(1906-12-22) (64 роки)
Твер
Поховання: Тихвінське кладовищеd
Країна: Російська імперія
Освіта: Пажеський корпус
Миколаївська академія
Рід: Ігнатьєви
Батько: Павло Миколайович Ігнатьєвd
Мати: Mariya Ignatyevad
Шлюб: Мещерська Софія Сергіївна
Діти: сини Олексій, Павло, Сергій; доньки Софія, Ольга
Нагороди:
Орден Святого Олександра Невського з алмазами
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Лева і Сонця 2 ступеня
Кавалер ордена Почесного легіону
Кавалер ордена Корони Італії
Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга
Командор ордена Леопольда (Австрія)
Орден Меджида

 Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Син Павла Миколайовича Ігнатьєва (голови Комітету Міністрів), брат Миколи Павловича Ігнатьєва, батько Олексія Олексійовича Ігнатьєва. Ігнатьєву належала найбагатша садиба в Ржевському повіті Тверської губернії — Чертоліно.

16 липня 1859 р. почав службу і випущений корнетом[1] із Пажеського корпусу в Лейб-гвардії Гусарський Його Величності полк.

30 серпня 1860 р. отримав звання поручика.

25 грудня 1861 р. отримав звання штабс-ротмістра.

У 1862 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу Російської імперії.

30 серпня 1863 р. отримав звання ротмістра.

У 1864 р. затверджений на командира ескадрону Його Величності; у 1865 р. призначений флігель-ад'ютантом.

27 березня 1866 р. отримав звання полковника.

У 1868 р. командував Лейб-гвардії Гусарським полком; з 1871 р. Курляндським полком; у 1873 р. призначений на командувача Кавалергардського полку.

У 1875 р. отримав чин генерал-майора з призначенням в Свиту Його Величності, 1 січня 1878 р. — звання генерал-майора. У 1874—1881 рр. був членом головного комітету з облаштування та освіти російської імператорської армії.

У 1877 р. — отримав титул графа.

З 1881 р. — начальник штабу Гвардійського корпусу.

У 1885 р. призначений на командувача Іркутським військовим округом і генерал-губернатором Східного Сибіру (з 1887 р. Іркутський генерал-губернатор).

Від 1886 р. — отримав звання генерал-лейтенанта. У 1889 р. призначений товаришем Міністра внутрішніх справ Російської імперії, але на дорозі до м. Петербурга отримав нове призначення — генерал-губернатором в Південно-Західний край. Під час його керівництва у Києві було створено Бактеріологічний інститут, міський музей, встановлено пам'ятник Миколі I.

У 1896 р. призначений бути членом Державної ради Російської імперії, 6 грудня 1898 р. отримав звання генерала від кавалерії. У 1904 р. отримав звання генерал-ад'ютанта.

У 1905 р. призначений бути головою Особливої ​​наради для перегляду встановлених для охорони державного порядку виняткових законоположень і Особливої ​​наради у справах віротерпимості, утворених відповідно до Високо затверджених 10 лютого і 17 квітня 1905 р. положень комітету міністрів (у виконання указу від 12 грудня 1904 року).

На цій посаді, а також в Державній раді, Ігнатьєв виступив противником скликання Державної думи Російської імперії, противником пільг друку і прихильником крайньої поліцейської репресії. Під час міністерства графа Вітте С. Ю. у 1905—1906 роках був одним з його найбільш рішучих противників; був членом гуртка високопосадових осіб, назване як «Зоряна палата» (рос. Звёздная палата) і мав у той час великий вплив на політику уряду. Був членом «Російського зібрання» (рос. Русское собрание).

9 грудня 1906 р. у м. Твері на перерві губернського зібрання близько 17 годин Ігнатьєв був застрелений шістьма пострілами з револьвера есером Ільїнським при обставинах, які змусили сім'ю вбитого припускати співучасть царської охранки, доконане за вказівками з Санкт-Петербургу; адже відношення О. П. Ігнатьєва до Миколи II було вельми скептичним, він навіть схилявся до ідеї державного перевороту та обмірковував, чи можна в цьому розраховувати на підтримку Кінногвардійських полків[2][3].

Нагороди

Примітки

Джерела та література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.