Микола II (російський імператор)

Микола II Рома́нов (6 (18) травня 1868(18680518) 17 липня 1918) — останній російський імператор (1 листопада 1894 15 березня 1917), старший син Олександра III та Марії Федорівни. Продовжував реакційну внутрішню і зовнішню політику свого попередника, спрямовану на зміцнення самодержавства, посилення жорстоких репресій щодо національно-визвольного руху поневолених народів імперії та розширення колоніальних володінь. За Миколи II Росія зазнала поразки в російсько-японській війні 1904-1905. У період правління Миколи II відбулася перша російська революція 1905—1907, події якої примусили уряд піти на проведення обмежених конституційних реформ. За Миколи II Російська імперія вступила в Першу світову війну.

Микола II Олександрович
рос. Николай II Александрович
Микола II Олександрович
Великий герб Російської імперії
Прапор
14-й Імператор Всеросійський
Прапор
20 жовтня (1 листопада) 1894  2 (15) березня 1917
Коронація: 14 травня 1896
Прем'єр-міністр: Микола Бунге (1894—1895)
Іван Дурново (1895—1903)
Сергій Вітте (1903—1906)
Іван Горемикін (1906)
Петро Столипін (1906—1911)
Володимир Коковцов (1911—1914)
Іван Горемикін (1914—1916)
Борис Штрюмер (1916)
Олександр Трєпов (1916)
Микола Голіцин (1916—1917)
Попередник: Олександр III
Спадкоємець: Георгій Олександрович (1894—1899)
Михайло Олександрович (1899—1904)
Олексій Миколайович(1904—1917)
Наступник: Михайло Олександрович (не прийняв престолу)

Львов Георгій Євгенович (голова Тимчасового уряду)

Прапор
5-й Цар Польщі
20 жовтня (1 листопада) 1894  2 (15) березня 1917
Попередник: Олександр III
Наступник: титул скасовано
Фактично втратив контроль над Польщею ще в 1915, коли її окупувала німецька армія
Прапор
5-й Великий Князь Фінляндський
Прапор
20 жовтня (1 листопада) 1894  2 (15) березня 1917
Попередник: Олександр III
Наступник: титул скасовано
 
Ім'я при народженні: рос. Николай Александрович
Народження: 6 (18) травня 1868[1][2][3]
Царське Село, Російська імперія[1][4]
Смерть: 17 липня 1918(1918-07-17)[5][6] (50 років)
Єкатеринбург, Пермська губернія, Російська СФРР[4]
Поховання:
Країна: Російська імперія
Релігія: РПЦ і православ'я
Рід: Гольштейн-Готторп-Романови
Батько: Олександр III[1][2]
Мати: Марія Федорівна[1]
Шлюб: Олександра Федорівна
Діти:
Автограф:
Нагороди:
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого орла
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Вищий орден Святого Благовіщення
Кавалер Великого хреста ордена Корони Італії
Орден підв'язки
Кавалер ордена Золотого руна
Кавалер Великого хреста ордена Зірки Румунії
Кавалер ордена Королівського дому Чакри (Таїланд)
Великий хрест Ордену Спасителя
Великий Хрест ордена Почесного легіону
Кавалер Великого хреста ордена Христа
Лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева
Орден Чорного орла
Орден Кароля I

 Медіафайли у Вікісховищі

23 жовтня 1915 Микола II зайняв пост Верховного головнокомандувача російської армії. Невдачі на фронті, величезні втрати, розруха, голод викликали незадоволення самодержавством у всіх колах суспільства. Лютнева революція 1917 в Росії ліквідувала монархію. 2(15) березня Микола II зрікся престолу. 8(21) березня 1917 був заарештований в Олександрівському палаці (Царське Село) і відправлений в Тобольськ, а згодом у Єкатеринбург. У ніч із 16 на 17 липня 1918 року Миколу II та членів його сім'ї розстріляно в Єкатеринбурзі.

На правлінні Миколи ІІ скінчилося 300-річне правління династії Романових, російська абсолютна монархія, феодальний суспільний лад в країні та існування Російської імперії як держави.

З 2000 року Миколу ІІ, а також членів його сім'ї Російська Православна Церква визнає як страстотерпців.

Загальна характеристика політики і особи

Феодальна, з 90 % селянського населення держава, яка відстала від Західної Європи і Америки майже на цілу епоху, ввійшла в смугу модернізації і індустріалізації, яка напружила та ламала стару соціальну феодально-сословну структуру російського суспільства. Великий вплив на світогляд молодого імператора мав його вихователь та «сірий кардинал» правління його батька — вкрай консервативний правознавець Костянтин Побєдоносцев.

Замість реформ, які були потрібні країні, Микола, вдався до містики, легко підпадав під вплив усіляких прохіндеїв-«ясновидців», на кшалт відомого авантюриста-чаклуна Григорія Распутіна. Микола також легко піддався впливу придвірних та різноманітних радників з ультра-консервативної аристократії. Замість політичної лібералізації імператор зробив ставку на жандармський репресивний апарат, політичні провокації та репресії. Це був період створення проурядових «чорносотених» організацій та провокації єврейських погромів; розстріл народної демонстації 9 січня 1905 в Петербурзі, яка призвела до революційного вибуху 1905—1907, та судова справа по повністю сфальсифікованому звинуваченню у «ритуальних вбивствах» православних слов'янських дітей євреями «Справа Бейліса» (1913).

Особливе місце в правління Миколи ІІ посідало його загравання з ліберальними, підприємницькими та заможними класами країни — імператорський Маніфест про дарування «конституційних свобод» та створення першого в історії російського парламенту державної «Думи», а потім її придушення.

Продовжував реакційну внутрішню і зовнішню політику свого попередника — також не дуже освіченого та культурного свого батька Олександра ІІІ, спрямовану на зміцнення самодержавства, посилення жорстоких репресій щодо національно-визвольного руху поневолених народів імперії та розширення колоніальних володінь.

Коронація. Ходинська трагедія

14 травня 1896 року в Успенському соборі Московського кремля був коронований Микола ІІ[7]. На честь цієї події були організовані урочистості, а також запланована роздача продуктових пайків для простого люду. До складу подарунку входило півфунта ковбаси, сайка, трохи цукерок, горішків, пряники, а також емальована кружка. Місцем роздачі пайків було обрано Ходинське поле на околицях Москви, що слугувало полігоном для московського гарнізону. Чутки про можливість отримати дармові продукти пішли по усій Московській губернії, і до Москви потягнулися мешканці навколишніх сіл та містечок. Розуміючи, що подарунків на всіх не вистачить, москвичі вирішили піти на поле у ніч перед роздачею, аби зранку опинитись у перших рядах. Тиснява була неймовірна, і перші жертви з'явилися вже о третій годині ночі. Після початку роздачі пайків натовп кинувся до крамниць з продуктами; тих, хто падав затоптували в землю, багато загинуло, потрапивши в ями чи колодязі. За офіційними даними, загинуло близько 1400 чоловік, проте в реальності жертв було значно більше.

Дізнавшись про трагедію, Микола ІІ вирішив продовжити святкування. Солдати терміново почали вивозити трупи з поля, аби встигнути до прибуття імператора. На полі відбувався концерт під керівництвом Сафронова, о 14-й годині прибув Микола ІІ і прийняв парад. Не зважаючи на прохання скасувати святкування, Микола ІІ поїхав на бал, який відкривав разом з графинею Монтебелло. За свою поведінку Микола ІІ отримав прізвисько «Кривавий»[8].

Позбавлення трону

23 жовтня 1915 Микола II зайняв пост Верховного головнокомандувача російської армії. Невдачі на фронті, величезні втрати, розруха, голод викликали незадоволення самодержавством у всіх колах суспільства. Лютнева революція 1917 в Росії скасувала монархію. 2(15) березня Микола II зрікся престолу. 8(21) березня 1917 заарештований в Олександрівському палаці (Царське Село) і відправлений в Тобольськ, а згодом у Єкатеринбург. У ніч із 16 на 17 липня 1918 Миколу II та членів його сім'ї розстріляли в Єкатеринбурзі.

Вбивство

Микола ІІ Романов після зречення від престолу
Микола II (ліворуч) за пилянням дров з єдиним сином-спадкоємцем Олексієм, 1917

Розстрілом Миколи ІІ та членів його родини керував комендант Дому особливого призначення Яків Юровський. Близько першої години ночі він доручив лікарю Боткіну розбудити імперське сімейство, попросити його одягтися та вийти. Щойно Микола ІІ вийшов у коридор, до нього звернувся Юровський. Він повідомив, що до Єкатеринбургу наближаються білі армії, і пояснив, що імператору треба спуститися у підвальне приміщення, щоб урятуватися від обстрілу. Микола ІІ попросив узяти з собою два стільці — для себе та дружини.

Щойно колишній імператор та його сім'я опинилися у підвалі, з'явилися група, на яку було покладено виконання розстрілу. Яків урочисто зачитав постанову Уралвиконкому. Імператор, не зрозумівши, про що йдеться коротко перепитав: «Що?». Саме в цей час виконавці підняли рушниці — усе стало зрозуміло. Як згадує один з охоронців, імператриця та донька Ольга намагалися перехреститися, але не встигли: почувся залп. Щоб провітрити приміщення від порохового диму, відкрили вікна та двері.

Мертві тіла почали укладати на носилки. Виявилося, що дехто з розстрілюваних були тільки сильно поранені, але живі. Стріляти повторно було не можна. Через відкриті двері постріли могли бути почуті ззовні. Тих, хто залишався живими, добили багнетами.[9]

Оцінки сучасників

Академік Іван Павлов (нобелівська промова, 1918)

Візьміть нашу Думу. Як тільки вона збиралася, вона піднімала в суспільстві обурення проти уряду. Що у нас на троні сидів вирожденець, що уряд був поганий - це ми всі знали. Але ви вимовляєте запальні фрази, ви піднімаєте бурю обурення, ви хвилюєте суспільство.[10]

Сьогоднішні оцінки

  • 1999 року Микола ІІ, а також члени його сім'ї стали блаженними двох єпархій УПЦ МП, а у 2000 році їх було приєднано до святих РПЦ. З 2000 року Микола ІІ, а також члени його сім'ї визнаються РПЦ, як страстотерпці.
  • Від грудня 2005 нащадки імператорської сім'ї домагаються реабілітації розстріляної в 1918 імператорської сім'ї, однак Генеральна прокуратура Росії відмовляється визнавати загиблих жертвами політичних репресій, вважаючи їх жертвами кримінального злочину.

Галерея

Примітки

  1. Николай II // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1897. — Т. XXI. — С. 124–128.
  2. Александр III // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 411–413.
  3. Nicholas II. // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 19.
  4. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11873492X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Encyclopædia Britannica
  6. Gran Enciclopèdia CatalanaGrup Enciclopèdia Catalana, 1968.
  7. рос. дореф. {{{1}}} Чин дії, яким чином відбулося священне коронування Його Імператорської Величності Государя Імператора Миколи Олександровича самодержця Всеросійського, за церковним чиноположенню. М., Синодальна друкарня. 1896. -56 с.
  8. http://www.univer.omsk.su/omsk/socstuds/nicholas2/4.html
  9. Лаврин, А. П. 1001 смерть / А. П. Лаврин. — М. : РЕТЕКС, 1991. — 416 с. — ISBN 5-86638-001-3.
  10. «О русском уме».(рос.) — Нобелівська промова, почитана 1918 в Санкт-Петербурзі
  11. ТАСС: Справороссы просят Собянина переименовать станцию метро «Войковская» в честь Манделы
  12. Комсомольська правда: Когда имя убийцы царя и его семьи — большевика Войкова уберут с карты России?

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.