Ігуанодон

Ігуанодони були великими рослиноїдних динозаврами, що переходили від пересування на двох ногах до пересування на чотирьох.

У передній частині щелепи ігуанодона мали дзьоб, що складався з кератину, за ним були розміщені зуби, подібні до зубів ігуани, але великих розмірів та густіші.

Передні кінцівки були приблизно на чверть коротше задніх, три центральні пальці на них були пристосовані для опори. На великих пальцях розташовувалися шипи, що використовувалися імовірно для захисту. На початку XIX століття ці шипи вважалися рогами, а палеонтологи поміщали їх спершу на ніс тварини. «мізинці» на противагу всім іншим пальцях були довгими та гнучкими.

На задніх ногах, пристосованих для ходи, але не для бігу, було лише три пальці. Хребет та хвіст підтримувалися окостенілими сухожиллями.

Зуби ігуанодона та сучасних ігуан. Ілюстрація зі статті Мантелла 1825 року

Про відкриття ігаунодона існує поширена легенда, за якою перший зуб ігуанодона знайшла дружина Гідеона Мантелла Мері Енн. Її чоловік в той час займався медичною практикою в Сассексі і вона супроводжувала його, коли він йшов до пацієнта. Однак немає ніяких свідчень того, що Мантелл відвідував пацієнтів разом з дружиною, більше того, через багато років, 1851 року він заявляв що сам знайшов зуб. Мантелл згодом досліджував район у пошуках нових скам'янілостей, а знайдені зуби показав відомим на той час фахівцям, таким як Жорж Кюв'є та Вільям Бакленд. Більшість приписували зуб рибам або ссавцем, лише Самуель Статчбері пізнав у ньому зуб ігуани, лише набагато більших розмірів[4]. 1825 року Мантелл представив опис знахідок Лондонському королівському товариству.

Скелет ігуанодона з Мейдстоуна

Спочатку Мантелл хотів назвати викопну тварину Iguanasaurus (ігуаноящер), але його друг Вільям Конібер висловив думку, що ця назва радше пасує до самої ігуани та запропонував назви Iguanoides (подібний до ігуани) або Iguanodon (ігуанозубий). Мантелл дав лише родову назву, тоді як видову — I. anglicum, змінену пізніше на I. anglicus — запропонував 1829 року Фредерік Хол.

Порівнюючи розміри зубів динозавра та ігуани, Мантелл припустив що його довжина була близько 12 метрів.

1834 року в Мейдстоуні (Кент) було знайдено скелет, який пізніше придбав Мантелл та визначив за зубами як приналежний ігуанодону. Завдяки цій знахідці Мантелл зміг зробити першу реконструкцію вигляду динозавра, хоча при цьому й припустився кількох помилок, наприклад, помістив шип, розташований на великому пальці, на ніс тварини у вигляді рогу.

Найбільші знахідки ігуанодона було зроблено 1878 року біля містечка Берніссарт (Бельгія) при розробці вугільного родовища на глибині 322 метра. Тоді були розкопані останки 38 особин, вперше виставлених в музеях 1882 року. Разом з ігуанодони були знайдені скам'янілі рослини, риби та інші рептилії, в тому числі крокодил Bernissartia.

Пізніше ігуанодони були знайдені на острові Вайт, в Тунісі, Монголії, штатах Юта та Південна Дакота.

Статуї ігуанодонів в саду Кришталевого палацу в Лондоні, виконані за малюнками Р. Оуена (1850)

За два століття реконструйований вигляд динозавра значно змінився. Для Кришталевого палацу , спорудженого як павільйон першої Всесвітньої виставки в Лондоні 1851 року, були виготовлені перші скульптури динозаврів в натуральну величину за малюнками Річарда Оуена. Ігуанодон був зображений як величезне незграбне чотириноге створіння з рогом на носі. Цікаво, що перед встановленням скульптури у ній всередині було проведено бенкет за участю 12 осіб. Після Берніссартських знахідок динозавра стали зображати стоячим на задніх лапах, ріг з носа було перенесено на великі пальці передніх кінцівок у вигляді шипів. Ще однією точкою опори ігуанодона став вважатися хвіст (як у кенгуру), проте 1980 року Девід Норман продемонстрував, що хвіст не витримав би сильного навантаження. Водночас передні кінцівки доволі добре пристосовані до ходи. Ігуанодон знову став вважатися чотириногим і таким, що лише іноді ставав дибки.

2010 року одразу два види, що раніше зараховують до ігуанодони, було віднесено науковцем Девідом Норманом до нових родів: Iguanodon dawsoni — Barilium, Iguanodon fittoni — Hypselospinus. У цьому ж році група дослідників під керівництвом Ендрю Макдональда остаточно визнали Iguanodon anglicus як nomen dubium, зразки нижніх щелеп, що так само зараховувалися до I. anglicus, було віднесено до нового роду та виду — Kukufeldia.

Ігуанодон був рослиноїдною твариною. На відміну від гадрозаврів, які мали цілу колонку зубів, що змінювали один одного при стиранні, у нього в кожний момент часу був лише один «запасний» зуб. На нижній щелепі зубів було менше (25 до 29 на верхній), проте вони були ширшими. Будова щелеп дозволяла їм рухатися уздовж один відносно одного та перетирати їжу. Оскільки зуби розташовувалися на внутрішній частині щелепи, а також за деякими іншими анатомічними ознаками, ігуанодон мав щоки, що дозволяли утримувати їжу всередині ротової порожнини при її пережовуванні[7]. Припускають, що для полегшення травлення ігуанодон ковтав камінці-гастоліти, які перетирали їжу в шлунку.

1980 року Девід Норман показав що ігуанодон не міг спиратися на свій хвіст, як це роблять кенгуру, з причини своєї великої ваги і відносної крихкості хвоста. Водночас будова трьох центральних пальців на передніх кінцівках вказує, що динозавр часто спирався на них. Є ознаки того що з віком ігуанодон дедалі більше часу проводив на чотирьох ногах: передні кінцівки молодих особин I. bernissartensis становили 60% від довжини задніх, тоді як у дорослих цей показник зростав до 70%.

Максимальної швидкості динозавр досягав, пересуваючись на двох ногах. За оцінкою науковців, вона могла становити 24 км/год[8]. Здібності до чвалу в ігуанодона не було.

• Norman, David B. (2004). «Basal Iguanodontia», in Weishampel, D.B., Osmólska, H., and Dodson, P. (eds.) : The Dinosauria, 2nd, Berkeley: University of California Press, pp. 413–437. ISBN 0-520-24209-2.

• Класифікація викопних тварин на сайті The Paleobiology Database
• The Bernissart Iguanodons (Iguanodon herd found in Belgium).
• Iguanodon DinoData.
• Mantell's Iguanodon tooth in the collection of the Museum of New Zealand Te Papa Tongarewa