Ізяслав (Карга)

Народився в родині військових. Його матір, Ольга Гнатівна, була щиро віруючою людиною, а дід Матвій — наставником у двох старообрядських громадах сіл Садки та Лехнівка Київської Області. У 1951 році у віці 2 років батьки віддали маленького Юрія на виховання до бабусі, яка проживала у селі Бехтери Голо-Пристанського Району Херсонської області. Причиною такого вчинку була бідність батьків Юрія в післявоєнні роки, а також відсутність можливості виховувати дитину через військову службу.

У 1956 році він повернувся до Києва та вступив у 1 клас молодшої школи № 82 ім. Тараса Шевченка, яку і закінчив у 1966 р.. В шкільному віці, під час канікул Юрій відвідував свого дідуся, який вніс велику долю у православне виховання майбутнього владики. Хоч потяг до Бога Юрій мав ще змалку завдяки матері та бабусі, яка його виховувала до школи, але саме там, в селі Садки, Юрій вперше свідомо бере до рук старослов'янське Євангеліє, подароване дідом, вивчає молитви та отримує початкові знання Закону Божого. Також серйозний відбиток у душі владики залишило відвідання з мамою Києво-Печерської Лаври, а особливо Святих Печер.

Одразу після школи Юрій Карга вступив у профтехучилище № 49 при заводі реле і автоматики, на якому і залишився працювати.

У 1970 році був призваний у армію, служив у військово-будівельній частині в Підмосков'ї.

У 1973 році майбутній архієрей вступає до Київського університету ім. Тараса Шевченка, але обставини змушують його залишити навчання і знову йти працювати.

У 1978 році Юрій одружується. У 1979 у них народжується донька Златослава, а через 3 роки ще одна дочка Юлія. У 1985 році розлучається з дружиною.

У 1984 році Юрій Карга влаштовується на роботу в Холодокомбінат і паралельно, знову починає навчання у Політехнічному інституті, на вечірній формі навчання, на факультеті акустики. По закінченні інституту у 1989 р. залишив свою попередню роботу і залишився працювати інженером КПІ.

У 1989 році Юрій стає одним із організаторів Української Студентської Спілки в Києві і координатором Спілки в КПІ. Однією із визначних подій є святкування 500-річчя козацтва, Юрій стає одним із організаторів. У 1990 році бере участь у студентському голодуванні про ліквідацію Радянського Союзу, а у 1991 році встановлює національний прапор на кількох багатоповерхівках міста.

Під час навчання Юрій стає старостою церковної громади Іоана Хрестителя, яка знаходились на вулиці Гарматній біля його дому. І хоч там існувала церковна громада, та храму у них не було, а люди збирались просто біля хреста під відкритим небом. У 1990, коли постала необхідність будувати типовий храм, староста Юрій із громадою йдуть до виконкому і там влаштовують молебен та мітинг. Через короткий час їм виділили землю для будівництва храму. В той же час Юрія обирають депутатом Київської міської ради. У тому ж році відбувається відновлення Української Автокефальної Церкви. Юрій, як староста громади і їх представник, у міській раді пропонує зареєструвати громаду саме у Українській Автокефальній Православній Церкві. Першим священиком новоствореної громади був о. Степан (Яремчук).[1]

1990 закінчив Київський політехнічний інститут.

1991 пострижений у ченці.

1 серпня 1992 рукоположений у сан ієродиякона митрополитом Філаретом (Денисенком).

15 листопада 1992 рукоположений в сан ієромонаха.

31 грудня 1993 призначається намісником Свято-Феодосіївського монастиря міста Києва.

11 вересня 1994 року відбулася хіротонія в сан єпископа Нікопольського, вікарія Запорізько-Дніпропетровської єпархії. Хіротонію звершили: патріарх Володимир (Романюк), митрополит Філарет (Денисенко), єпископ Олександр (Решетняк), єпископ Нестор (Куліш), єпископ Даниїл (Чокалюк).

З 1995 по 16 липня 1996 керував Донецько-Луганською єпархією[2].

1994 закінчив Київську Духовну Семінарію.

16 липня 1996 призначається єпископом Житомирським і Овруцьким, керуючим Житомирською єпархією УПЦ КП.

9 грудня 2002 р. піднесений до сану архієпископа.

2006 — закінчив Київську православну богословську академію[3].

23 січня 2017 рішенням Священного Синоду УПЦ КП звільнений від управління Житомирською єпархією та почислений на спокій. Призначений настоятелем Свято-Духівського чоловічого монастиря Житомирської єпархії[4].

13 травня 2017 призначений архієпископом Макарівським, вікарієм Київської єпархії, звільнений з посади настоятеля Свято-Духівського монастиря Житомирської єпархії[5].

15 грудня 2018 року разом із усіма іншими архієреями УПЦ КП взяв участь у Об'єднавчому соборі в храмі Святої Софії.

Удостоєний найвищих церковних нагород:

• Ордену Святого Архістратига Божого Михаїла (1999),
• Ордену святого рівноапостольного князя Володимира Великого II ступеня (1999),
• Ордену Христа Спасителя (23.01.2004),
• Ордену Юрія Переможця (14.12.2006).

А також державного ордену «За заслуги» III ступеня (2009)[6].

• Ізяслав (Карга). Архієпископ Макарівський, вікарій Київської єпархії.