Ікалуїт

Ікалуїт перекладається як «рибне місце» з інуїтської мови[1].

До прибуття білих територія сьогоднішнього Ікалуїта не мала постійного населення, хоча її регулярно відвідували ескімоські мисливці та рибалки.

В 1576 році англійський дослідник Мартін Фробішер відкрив бухту, на березі якої тепер розташований Ікалуїт. Хоча в 1577 і 1578 роках Фробішер побував тут з новими експедиціями, спроби його знайти тут золото закінчилися невдачею. У зв'язку з суворістю клімату нові землі довгий час не викликали у європейців інтересу з точки зору колонізації.

В 1942 році, у розпал Битви за Атлантику, американськими військовими за погодженням з урядом Канади була заснована авіабаза Фробішер-Бей. Вже після закінчення війни в 1949 році Компанія Гудзонової затоки, залучена створеною військовими інфраструктурою, відкрила тут регіональну штаб-квартиру.

Починаючи з середини 1950-х років населення швидко зростало слідом за будівництвом так званої лінії «Дью», групи радарів раннього попередження, що входили в систему NORAD. В 1959 році в селищі були відкриті школа та поліклініка. В 1963 році американські льотчики покинули Фробішер-Бей, що завдало сильного удару по місцевій економіці. Проте, селище залишалося адміністративним і транспортним центром східної частини Канадської Арктики.

1 січня 1987 року назву поселення було офіційно змінено з Фробішер-Бей на Ікалуїт, що означає «рибне місце» на діалекті інуктітут.

Ікалуїт обраний столицею нової автономної території інуїтів, званої Нунавут. Цей вибір був здійснений в ході референдуму, що проходив на всій території. Статус набув чинності 1 квітня 1999 року. 19 квітня 2001 року Ікалуїту було присвоєно статус міста.

Переважна більшість жителів міста зайняті в державному секторі — органах влади різних рівнів, установах освіти та охорони здоров'я, на військовій базі. Місто є логістичним центром всієї людської діяльності в східній частині Канадської Арктики.

Міський аеропорт(IATA: YFB, ICAO: CYFB), розташований на околицях Ікалуїта, обслуговує регулярні пасажирські рейси в Оттаву, Монреаль і Єллоунайф, а також місцеву авіацію. Довжина злітно-посадкової смуги аеропорту становить 2 623 метри, що значно перевищує потреби аеропорту. Це пояснюється тим, що аеропорт використовується як запасний для літаків трансполярних маршрутів.

4 лютого 2017 року літак компанії «Авіалінії Антонова» Ан-124 «Руслан» з бортовим номером UR-82007 успішно доставив з Цюриха двигун General Electric GE90 для Boeing 777-300ER авіакомпанії Swiss Airlines.

Завезення вантажів, необхідних для життєдіяльності міста, здійснюється влітку, коли море вільно від крижаного покриву. Товари перевантажуються з кораблів на баржі, оскільки глибина міського порту недостатня для сучасних суден. Плани з будівництва глибоководного порту знаходяться в залежності від результатів ведеться геологорозвідки шельфу.

Взимку місцеві жителі часто переходять по льоду на материкову частину Канади через Гудзонову протоку (близько 100 кілометрів).

Дві спроби (в 1980-х і в 2000-х) запустити в місті автобусний маршрут не увінчалися успіхом, і в даний час громадський транспорт в Ікалуїті відсутній.

Місто розташовується на південному сході острова Баффінова Земля, на березі Північного Льодовитого океану між бухтою Фробішера та горами Еверет, у зоні вічної мерзлоти.

Ікалуїт знаходиться майже на 1 ° південніше Архангельська, але через холодну Лабрадорську течію клімат субарктичний, дуже суворий. Зима довга і морозна, літо коротке, прохолодне. Район бухти Фробішер є одним з найбільш вологих місць Канадського Арктичного архіпелагу, більша частина опадів випадає влітку. Взимку в місті бувають сильні вітри (до 130 км/год).

За даними 2016 року в місті проживало 7740 осіб[3]. Ікалуїт стоїть осібно у ряді інших столиць канадських провінцій і територій. Так, він є найменшою за кількістю жителів столицею, але водночас і найбільш швидкозростаючою. Тільки в Ікалуїті біле населення становить меншість. Крім того, місто є наймолодшим (30,1 рік) і водночас найкримінальнішим з усіх канадських столиць.

Етнічний склад населення (станом на 2006 рік):

• білі — 36,7 % (в 1970 — 92,3 %)
• ескімоси — 58,1 %

Чисельність ескімосів стрімко зростає, як з причини дуже високої народжуваності в сім'ях аборигенів, так і через переселення в місто жителів віддалених ескімоських селищ.

Близько 42 % містян використовують вдома англійську мову, 4 % — французьку, решта — різні ескімоські діалекти.