Іов Іван Павлович

Народився 2 жовтня 1948 року в селі Кам'янка Апостолівського району на Дніпропетровщині у родині інженера. Його предки жили у селі Грушівка — колишньому запорозькому зимівнику, де в серпні 1680 року на пасіці помер славний кошовий отаман низової вольниці Іван Сірко. Нині воно на дні Каховського моря. Хлопчикові виповнилося лише півтора року, коли помер батько-фронтовик, що працював інженером-механіком в МТС. Іван був у родині сьомим. Після закінчення четвертого класу його виховувала вже старша сестра, що мешкала у Станиславові. Тож Іван чотири роки тут навчався спочатку в другій, а потім у п'ятій школах. Після закінчення одинадцяти класів школи працював токарем на паровозоремонтному заводі, служив у армії.

Атестат про середню освіту одержав у рідній Кам'янській середній школі, яку закінчив ще один член Спілки письменників України Михайло Чхан. Це він посприяв, щоб десятикласник І.Іов потрапив на республіканський семінар поетів-початківців у Києві. Іванові запам'яталася на все життя зустріч з Павлом Тичиною. Перший вірш І.Іова був надрукований у 1966 році в журналі «Піонерія». Після закінчення одинадцятирічки деякий час працював токарем на заводі. Під час служби в армії Іван відвідував літературну студію при Ужгородському університеті. Після звільнення в запас І.Іов працював кореспондентом Івано-Франківської обласної молодіжної газети, асистентом оператора Івано-Франківського кінокорпункту «Укркіно-хроніка». А далі — навчання у Кам'янець-Подільському педінституті на філологічному факультеті. Тоді у місті над Смотричем жив і працював Микита Годованець, який благословив добірку молодого поета в журналі «Україна».

У 1974 році закінчив філологічний факультет Кам'янець-Подільського педінституту. Викладав українську мову та літературу в школі, працював у редакціях газет Івано-Франківська, Хмельниччини та Київщини, працював асистентом оператора кінокорпункту «Укркінохроніка», редагував щомісячний вісник «Позиція» у Хмельницькому. З 1989 р. проживав у Хмельницькому. Останні роки життя перебував на творчій роботі.

Поетичне слово Івана Іова має певний елітарний присмак, часом його не так легко й просто «розшифрувати», але завжди цікаво пізнавати незбагнений творчий світ поета, його інтелектуального слова, яке вражає ускладненою образною системою, вишуканими асоціаціями, ремінсценціями, збагаченого пошуками «заповітного слова» зокрема в унікальній поетичній книзі « „Періодична система слів“».[1] В Україні з'явилася ціла школа поетів-авангардистів, майстрів нестандартних форм поезії, дослідників слова. Серед них Іван Іов, який видав оригінальну за формою і змістом збірку « Періодична система слів» (Хмельницький, «Доля», 1977), визнану провідними літературознавцями в журналі «Слово і час» кращою поетичною книгою року. Академік Микола Жулинський відзначає: "Коли я «забрів» у цю гущавину епітетів, інвектив, категоричних заперечень, неохопних присвят, то відчув, що потрапив у поетичний світ оригінального майстра. І справді мене захопила «жага непрочитаних текстів». Книгу «Періодична система слів» автор представляв на міжнародній конференції з візуальної поезії в знаменитому Альбертському університеті (Едмонтон, Канада).

Помер 4 лютого 2001 після тяжкої та тривалої хвороби.

Член Спілки журналістів та член Спілки письменників України.

Поетичні збірки:

• «Стяг золотої гілки» (1983, з передмовою Івана Драча),
• «Світло рідної хати» (1989),
• «Книга перша» (1992),
• «Рукопис» (1995),
• «Чернетка» (1996),
• «Періодична система слів» (1997) з передмовою Сергія Бірюкова,
• «Каліграфія» (1997),
• «Великдень долі» (1998),
• «Невибране» (1998) з передмовою Миколи Мірошниченка,
• «Словопис» (2000).

Посмертні збірки поета:

• «Мене вам дав Господь» (2001)
• «Віск іксів» (2001)
• «Вічністю живемо» (2001)
• «Любіть мене врожаєм і землею», вінок сонетів (2002)

Переклав з російської збірку поезій Валерія Басирова «Виток». Брав участь у кількох міжнародних літературних акціях.

Удостоєний обласної літературної премії ім. Володимира Булаєнка та премії ім. Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні». За видатні заслуги в галузі літератури правління Міжнародного дослідного інституту включило ім'я І. П. Іова до Міжнародного довідника «Людина року — 2000», що видається Американським біографічним інститутом (англ. American Biographical Institute). У 2002 р. Міжнародний інститут біографії визнав Івана Іова людиною року і нагородив золотою медаллю за розвиток літератури і дипломом «Людина року — 2000 у СІЛА». У 2001 році його нагороджено американською Золотою медаллю Честі (посмертно).[2]

• Басиров, Валерій Магафурович. Іван Іов. Яким я знав його. — Доля: 2008. — 30 с. — ISBN 978-966-366212-1

• Літературна Україна, 15 лютого 2001 року. С.8: «4 лютого 2001 року після тяжкої і тривалої хвороби відійшов у вічність відомий український поет Іван Павлович Іов»
• Рада Національної Спілки письменників України; Рада Хмельницької організації НСПУ.
• Сайт пам'яті Івана Іова
• Станіславівська ратуша