Фалеристика

Сучасна вітчизняна Ф. всі нагородні матеріали вивчає в межах таких хронологічних періодів:

• кінець 10 — кінець 17 ст. — від першої згадки в літописах про нагородження золотою гривною до створення спеціальної нагородної медалі, що не є грошовою монетою;
• кінець 17 ст. — 1917 — від створення першого російського ордена при Петрі I до декрету РНК Росії про скасування старих орденів та знаків вирізнення, пам'ятних знаків, медалей, тобто дореволюційної нагородної системи. Окремо в межах останнього періоду розглядається практика впровадження системи нагород у час революційних змагань урядами Української Народної Республіки та Української Держави.

Післяреволюц. період охоплює такі етапи:

• формування рад. нагородної системи (1918—40);
• розвиток її в роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 — встановлення орденів та медалей для бійців і воєначальників Червоної армії та трудівників тилу;
• післявоєнний період (1946—91) і створення та функціонування системи державних нагород у незалежній Україні (з 1992).

Значний матеріал для дослідників надає історія російської фалеристики (1698—1917). 23 (10) листопада 1917 Всеросійські ЦВК та РНК Росії ухвалили декрет «Об уничтожении сословий и гражданских чинов». Про ордени і медалі конкретно мова не йшла, однак їх скасували разом із чинами. Офіційно скасовано ордени (як зовнішні відзнаки чинів та титулів) декретом 29 (16) грудня 1917. У роки визвольних змагань в Україні зароджувалася і складалася своя нагородна система (див. Державні нагороди Української Народної Республіки). До 1918 Україна не мала особистих державних нагород. У часи Директорії УНР було розроблено закони, грамоти і проекти 7-ми бойових хрестів і медалей 4-х ступенів на стрічці.

У роки громадянської війни 1918—22 бере початок формування радянської нагородної системи. Нагородження проводилися без будь-яких застережень чи обмежень (нац., класових, станових, вікових). Право нагородження орденами та медалями в СРСР належало Президії ВР СРСР або за її дорученням — президіям Верховних Рад союзних республік (тільки кілька медалей). До 1991 в СРСР існував 21 орден. Найстаріший із них — орден Червоного Прапора (1918), що розглядався спочатку як бойова нагорода. Вища нагорода СРСР — Леніна орден (1930); з 1988 став виключно особистою, а не колективною нагородою. 1941—45 засновано ряд орденів за ратні подвиги: Великої Вітчизняної війни орден (1-го і 2-го ст.); Слави (3-х ст.); полководницькі відзнаки: орден Суворова, Кутузова орден (обидва 3-х ст.), Богдана Хмельницького орден (3-х ст., із назвою на знаку українською мовою); орден Ушакова і Нахімова орден (обидва 2-х ст.), Олександра Невського орден, а найвищою нагородою став орден «Перемога». Серед почесних відзначень — нагород революційної доби — система особистих почесних звань (почесний червоноармієць, кіннотник; звання «вождь революційного пролетаріату»), почесні Червоні Прапори для військових з'єднань; почесна революційна зброя (січна — шаблі; пістолет — «маузер»); а також речові відзнаки — годинники, портсигари тощо. Із кінця 1930-х рр. у СРСР усталилася складна нагородна система з кількох видів нагород: 1) ордени СРСР; 2) медалі СРСР (з 1938); 3) почесні звання; 4) Почесний Революц. Червоний Прапор; 5) Почесна революційна зброя; 6) Почесна грамота ВР СРСР (з 1936); 7) грошова винагорода (Державні премії). Наявні почесні звання в союзних республіках ставилися на нижчий щабель у даній системі, що автоматично закріплювало їхню другорядність.

Із 1992 в Україні почала формуватися нагородна система у вигляді відзнак Президента України. Правове поле визначало існування двох рівнів нагород: державні нагороди (засновані законодавчою владою — поправки 1992 до Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978) і президентські відзнаки.

До 2000 в Україні склалася струнка нагородна система зі своєю ієрархією: вищим ступенем відзнаки є звання Герой України (1998, складається з 2-х орденів: «Золотої Зірки» і ордена Держави; прийнятий ВР України закон затверджено Президентом України 2002). Орден Держави № 1 вручено 26 листопада 1998 президентові НАН України академіку Б.Патону. За ним іде елітарний орден князя Ярослава Мудрого (5-х ст., 1995), багатофункціональний. Третє місце посідає орден «За заслуги» (3-х ст., 1996), що замінив Почесну відзнаку Президента України (1992, засновану до першої річниці незалежності України), орден Богдана Хмельницького (3-х ст., 1995) призначено для нагородження військовослужбовців та ветеранів Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—45 за проявлений героїзм і мужність, заслуги при захисті Вітчизни. Орден «За мужність» засновано для відзначення особистої мужності та героїзму, виявлених за надзвичайних обставин і спрямованих на захист людини, її прав і свобод, суспільних інтересів. До 1996 нагороджували зіркою «За мужність» і хрестом «За мужність» (засновані 1995), тепер — орденом «За мужність» (3-х ст.). У системі відзнак існує орден княгині Ольги (3-х ст., 1997), яким нагороджуються жінки за визначні особисті заслуги в державній, громадській, виробничій, науковій, освітній, культурній та інших сферах суспільної діяльності. 16 березня 2000 Президент України Л.Кучма підписав ухвалений ВР України Закон України «Про Державні нагороди». Статус Державних нагород України отримали такі 7 їх видів: звання Героя України; орден; медаль; відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (заснована 1995); Почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака. Згодом, відповідно до указів Президента України та законів України, до згаданих вище нагород було долучено: орден князя Данила Галицького (2003), орден «За бездоганну шахтарську працю» (2008, 3-х ст.), орден Свободи (2008). До нагородної системи держави увійшли: 41 почесне звання (4 з них мають вищий ступінь — народний артист, художник, архітектор, вчитель); 7 медалей, відзнаки Президента України — медалі: «За працю та звитяги» (2001), ювілейна — «60 років визволення України від фашистських загарбників» (2004), «20 років незалежності України» (2011) та Хрест Івана Мазепи (2009); 5 державних премій (серед них — Національна премія імені Тараса Шевченка та Державна премія ім. О.Довженка). Фалеристичне надбання держави включає: урядові, парламентські, відомчі, посадові відзнаки, відзнаки громадських, творчих організацій та спеціальні відзнаки різних релігійних конфесій. Дослідники-фалеристи, знаючи нагородні системи різних епох, особливо медалі, ордени, зірки до них, знаки вирізнення, вповні можуть отримувати інформацію, зчитуючи знакову систему, присутню на одностроях осіб, портрети яких можна атрибутувати саме через відомості про власників нагород, дізнатися про їхню службу (військову, морську, цивільну), її тривалість (відтак — встановлення віку портретованого). Ф., розглядувана нами як атрибут держави (системи орденів, медалей), важливий і складний за своєю природою феномен у державно-правовому і суспільно-психологічному житті країн, і одночасно — як спеціальна галузь історичних знань — надає надзвичайної ваги специфічну інформацію про особливості державного устрою, систему взаємовідносин у суспільстві.

• Дмитрієнко М. Фалеристика // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 259-261. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Фалеристика Шевченківська // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 465-473.
• Форум. Фалеристика. (рос.)