Історія Горлівки

Округа Горлівки на мапі Шуберта у 2-ій половині 19 сторіччя

Перші поселення в районі Горлівки з'явилися на початку XVIII століття, тоді запорозькими козаками та селянами-втікачами були засновані хутори уздовж річок Корсунь, Залізна й Кодима. Для укріплення кордонів Російської імперії царський уряд формує у другій половині XVIII століття слов'яно-сербські селищні полки, до складу яких входять серби, хорвати, словенці, що втекли від австрійського гноблення, а також українські й російські селяни й козаки. Полки ділилися на роти, які заснували окремі поселення на території сучасної Горлівки.

У 1707 році виникає село Государевий Буєрак (рос. Государёв Буерак) (тепер — територія міста). У 1776 році зимовники і хутори в балці Сухий Яр і в урочищі Жеваний Ліс злилися в слободу Зайцеве, південну частину якої назвали Микитівка (рос. — Никитовка), на честь одного видатного жителя — Микити Дев'ятилова. У 1795 році в селі Государевий Буєрак і слободі Зайцеве (обидва входять сьогодні до складу сучасної Горлівки) налічувалося 6514 осіб, у слободі Залізна в 1884 році — 3529 жителів. В 1800–1805 роках утворюються хутори Щербіновський, Неліповський. Виникає слобода Залізна. Заселяють її переважно переселенці з Харківської губернії. На початку XIX століття тут були відкриті поклади вугілля, з'явилися селянські дрібні шахти.

Офіційною датою заснування є 1779 р. Перша назва міста Государів Посад. Перейменоване на честь інженера Петра Миколайовича Горлова, в 1869 році.

З початком будівництва Курсько-Харківсько-Азовскої залізниці в 1867 році було засновано робітницьке селище, що й було названо на честь гірського інженера П. М. Горлова. Були побудовані бараки для робітників, майстерня й інші споруди. Одночасно почався промисловий видобуток вугілля: в 1871—1874 роках був побудований рудник «Корсунська копанка № 1» (за радянської доби перейменована шахта «Кочегарка»), що складалася із двох шахт. Це було найбільше на той час підприємство вугільної промисловості Донбасу. В 1879 році на ньому працювало більше тисячі чоловік, було добуто близько 80 тис. тонн вугілля. В 1889 році засноване «Товариство південноросійської кам'яновугільної промисловості», що добуває 42 млн. пудів вугілля й 12 млн пудів коксу.
В 1879 році відкрите родовище кіноварі, до 1886 року з'явилася шахта з видобутку кіноварі й завод з виробництва ртуті, що дав першу в Росії ртуть. В 1889 році збудовано рудник № 5 «Альберт». В 1897 побудована шахта № 7 «Альфред». А в 1897 році побудований машинобудівний завод, навколо якого з'явилося робітницьке селище на 3 000 мешканців. Навколо Горлівки будувалися інші підприємства (машинобудівні, алебастрові, цегельні, цементний заводи) зі своїми селищами, які поступово зливалися.

В 1890 році в центрі міста відкрито «Клуб-театр зборів службовців», де виступали приїжджі артисти, а також силами місцевої інтелігенції ставилися самодіяльні спектаклі, проводилися вечори відпочинку. В 1898 році в Горлівці проживало 7 000 осіб. У грудні 1905 року відбулося Горлівське збройне повстання — найбільше в Україні робітницьке збройне повстання проти самодержавства.

В 1913 році у Горлівці працювали 50 підприємств із загальною чисельністю зайнятих 13 тис. чоловік. Населення Горлівки, що мала статус заштатного міста, становило понад 30 тис. осіб. У центрі стояли будинки власників підприємств й інженерно-технічних працівників, кілька десятків казарм і типові трьохвіконні будинки, які були розміщені на 18 лініях по 70 будинків. Близько 10 тис. робітників проживали в напівземлянках, сараях і літніх кухнях. Були 3 лікарні на 80 ліжок, 2 церковнопарафіяльних, 4 заводських й 10 двокласних земських шкіл, штейгерська школа (готувала штейгерів, маркшейдерів і машиністів підйому), клуб-театр, кінотеатр («Клуб-кінотеатр „банакер“» на 300 місць, з 1914 року).

27 лютого (13 березня) 1917 року на Корсунській копальні № 1 аварія, унаслідок якої загинуло 33 особи.

28 лютого в Горлівці, пройшла перша демонстрація вона була зі знаменами та іконами. Втім, це не завадило тим самим горлівцям на одному з мітингів спалити прапор російської націоналістичної організації «Спілки істинно руських», що зберігалося в затишному куточку в церкві.[1]

Після того як стало відомо про лютневий перевороті, в Горлівці був створення Комітету громадської безпеки на чолі з заводським інженером Яцинічєм (кадет). За підтримки меншовиків та есерів Яцинич виступив в тимчасовому комітеті проти роззброєння поліції, як заходу, здатного призвести до суспільних безладів, або пропонував роззброїти тільки поганих «поліцейських, а хороших» залишити на місцях.[2]

В 1925 році із шахтних і заводських селищ був створений районний центр Горлівка з населенням 27,3 тис. осіб (із селищами — 40,5 тис. жителів). У той час шахтами Горлівки добувалося 2,2 млн тонн вугілля на рік. У роки індустріалізації (кінець 20-х — початок 30-х років) у Горлівці проходила реконструкція старих і з'являлися нові підприємства, велося велике промислове будівництво: в 1928 році — коксохімічний завод, в 1932 році — шахта імені Румянцева, в 1933 році — шахта «Кочегарка», у квітні 1933 року — Азотно-туковий завод імені Серго Орджонікідзе, у тому ж році — найбільший у світі цех з виробництва врубових машин (3 тис. штук на рік) на машинобудівному заводі. В 1941 році стала до ладу найбільша в Донбасі шахта № 4-5 «Микитівка». В 1929 році на базі колишнього штейгерського училища створено гірничий технікум. В 1932 році Горлівка стала містом.

пам'ятник Микиті Ізотову

До 1940 року в місті працювали 10 заводів, 13 шахт із загальним річним видобутком 7,2 млн тонн вугілля, проживало 181,5 тис. жителів. Напередодні Німецько-радянської війни населення Горлівки становило 181 тис. жителів, площа — 100 км². Були споруджені новий водопровід і каналізація, друкарня, фабрика-кухня, поштамт, універмаг, дві лазні, готель, стадіон. В 1932 році прокладена перша трамвайна лінія довжиною 8 км, що з'єднала селища шахт № 1 й № 5. Населення обслуговували 6 лікарень, 3 пологових будинки, дитячий санаторій, 3 станції швидкої допомоги, 54 дитячих садка, 68 шкіл, 22 Палаци культури й клуби, 25 бібліотек. На початку 30-х років відкрилися медрабфак, робітфак мистецтв, фабрично-заводське училище громадського харчування, відділення Вищих інженерно-технічних курсів і Промакадемії, школа тваринників і городників.

Окупація міста Німецькими військами під час Німецько-радянської війни тривала з 29 жовтня 1941 по 5 вересня 1943.

До 1950 почали працювати водопровідна, електрична, каналізаційна мережі. Були відновлені всі школи. У післявоєнні роки в місті побудовані нові житлові мікрорайони віддалені від промислових підприємств, поліпшене водопостачання, реконструйована каналізаційна мережі. Були відновлені всі школи й дошкільні установи, 11 палаців культури й клубів, 7 парків культури й відпочинку. В 1954 році з Білої Церкви до Горлівки переведено педагогічний інститут іноземних мов. До 1955 в місті проживало 204,000 мешканців. В 1956—1958 в Горлівці введені в дію 6 шахт, ремонтно-механічний, 3 бетонні й деревообробний заводи, 11 великих цехів. З 1959 працює художній музей. В 1959-1965 побудовані, реконструйовані й розширені 18 підприємств, у тому числі в грудні 1963 введена в дію шахта імені Гагаріна. До 1979 в місті налічувалося 337,000 мешканців.

З 1991 Горлівка — у складі Незалежної України. Чисельність населення міста протягом 20 років скоротилася до 254 416 чоловік. У 2013 році екологи визнали Горлівку найбруднішим містом країни.[3]

Перша атака сепаратистських сил у Горлівці сталася 12 квітня, коли бойовики прибули до будівлі міського управління міліції о 20:00 12 квітня з метою заволодіти зброєю, якої за словами представника міліції там немає. Спроба була припинена співробітниками міліції на чолі з Андрієм Крищенком[4]

14 квітня 2014 сепаратисти здійснили другу спробу захоплення відділення міліції в Горлівці, яка виявилася вдалою. Операцією керував чоловік у камуфляжі, який повідомив, що він з Сімферополя і представився підполковником російської армії, пред'явивши російський паспорт.[5][6][7][8][9][10][11][12] Частина горлівської міліції перейшла на бік сепаратистів[13]. Пізніше стало відомо, що у захопленні райвідділку міліції брали участь колишні злочинці[14] На вході до будівлі було вивішено російський прапор.

17 квітня в Горлівці терористи викрали депутата міськради від партії «Батьківщина» Володимира Рибака, який нещодавно зірвав прапор так званої «Донецької республіки» з будівлі Горлівської міськради.[15] 22 квітня його тіло було знайдено в річці Казенний Торець біля смт Райгородок Донецької області з ознаками насильницької смерті і було упізнано дружиною.[16] Разом із ним був знайдений ще один чоловік, якого одразу не вдалось впізнати, проте пізніше було встановлено його особу — це був студент Юрій Поправка. За повідомленням прес-служби МВС «Причина смерті обох загиблих — комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих непритомних потерпілих».[17] За наявними у слідства даними, до тортур і вбивства цих людей причетні представники сепаратистського угруповання, яке захопило будівлю СБУ в місті Слов'янську.

В подальшому місто стало однією з гарячих точок війни, що розгорялася.

• Історія Донецької області

• Острогорский М. (ред.) Борьба за Октябрь на Артемовщине
• У Горлівці бійці АТО відбили напад терористів