Іфігенія

Іфіге́нія (грец. Ιφιγένεια) — у грецькій міфології персонаж з епічних переказів троянського циклу, дочка царя Мікен Агамемнона та Клітемнестри (варіант: Тесея та Єлени).

Іфігенія
дав.-гр. Ἰφιγένεια
Божество в культура Давньої Греціїd
Батько Агамемнон[1]
Мати Клітемнестра[1]
Брати/сестри Хрісотеміда, Електра і Орест
Вбивця Агамемнон
Пов'язані події sacrifice of Iphigeniad
 Медіафайли у Вікісховищі

Міфологія

За міфами, для успіху походу на Трою перед походом батько призначив Іфігенію в жертву богині Артеміді, чого мати ніколи не могла йому простити.

Однак богиня врятувала дівчину від смерті, замінивши її на жертовнику ланню, перенесла в Тавріду (Крим) і зробила жрицею в своєму храмі. Чужоземців, що прибували до Тавріди, заколювали на вівтарі Артеміди. Брат Іфігенії Орест та його друг Пілад прибули до Тавріди за наказом оракула, щоб привезти звідти в Аттику зображення Артеміди Таврідської. Іфігенія впізнала брата, який відвіз її на батьківщину разом із статуєю Артеміди.

Іфгенія в Тавриді. Помпеї

Культ Іфігенії був тісно пов'язаний з культом Артеміди, і деякі міфологи твердять про їхню первісну тотожність. За Гесіодом, Іфігенія після смерті відродилась як Геката.

У літературі

Грецький трагік Евріпід присвятив Іфігенії дві свої трагедії «Іфігенія в Тавріді» і «Іфігенія в Авліді». У них її змальовано героїчною жінкою-патріоткою, здатною на самопожертву заради батьківщини. Цей образ використали й письменники нової європейської літератури: Расін, Гете, Леся Українка; Кирило Стеценко написав оперу «Іфігенія в Тавріді».

Леся Українка написала драматичну сцену «Іфігенія в Тавріді». У ній вона змалювала героїзм дівчини-патріотки, яка сміливо прийняла своє призначення померти на жертовнику «для слави Батьківщини», але повстає проти перспективи — на чужині «в безслав'ї тихо гаснути». Однак Іфігенія змиряється і відвертається від самогубства, адже якщо вона не покориться, то гнів Артеміди може принести нещастя рідному народу.

Див. також

Примітки
  1. Любкер Ф. Iphigenia // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 667–668.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.