Аберація світла

Абера́ція сві́тлаастрономії) — позірна зміна положення світила на небесній сфері внаслідок скінченності швидкості світла й руху спостерігача, пов'язаного з: обертанням Землі навколо Сонця (річна аберація), обертанням Землі навколо своєї осі (добова аберація) та рухом Сонячної системи в просторі (вікова аберація). Аберацію світла відкрив англ. астроном Джеймс Бредлі 1725 року і пояснив її 1728.
Якби астрономічна труба була нерухомою, то зображення зорі S (на мал.2), на яку наведена труба, збігалося б із перехрестям ниток F окуляра (O — центр об'єктива, на мал.1). Але оскільки труба рухається разом із Землею в напрямку апекса A, то за час, протягом якого світло йде від O до F, окуляр пересунеться в точку F'. Для того, щоб зображення зорі потрапило в перехрестя ниток, трубу треба нахилити в бік її руху на кут OFO'= α.

Мал.1
Мал.2

Аберація виникає внаслідок зміни напряму розповсюдження світла при переході від однієї інерціальної системи відліку до іншої. Нехай система рухається зі швидкістю відносно системи . Кути утворені напрямом розповсюдження світла і напрямом руху відносно в і позначимо відповідно і . Тоді, згідно зі спеціальною теорією відносності між і буде таке співвідношення:

Ця формула — наслідок загальної формули перетворення швидкості частинки при переході від однієї системи відліку до іншої для випадку, коли швидкість частинки рівна швидкості світла . Кут називається кутом аберації. Якщо , то з точністю до членів порядку формула записується у вигляді:

Абераційний зсув положення світила накладається на відповідний паралактичний зсув (добовий, річний і віковий). В обох випадках видима траєкторія світила на небосхилі являє собою еліпс. Але розмір абераційного еліпса залежить від кута між напрямком на світило та на апекс, а величина паралаксу залежить від відстані до об'єкта. Таким чином, їх можна розрізнити й визначити окремо[1].

Джерела

Література

  • Блажко С. Н. Курс сферической астрономии. М., 1954.
  • Прохоров А. М. Физическая енциклопедия. М., 1998.
  • Андрієвський С. М., Климишин І. А. Курс загальної астрономії : навчальний посібник. — Астропринт. — Одеса, 2007. — 480 с. — ISBN 978-966-318-773-0.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.