Австрійський варіант німецької мови

Народи та мови Австро-Угорщини (1910)

Перші дослідження відмінностей між мовами Священної Римської імперії та Австрії належать Йогану Зигмунду Поповичу, лінгвісту словенського походження. Ще в XVIII столітті він виявив відмінності письмової і усної мови сучасної йому Австрії. Після його смерті в 1774 році його роботи перейшли в архіви, якими користувалися при складанні Австрійського словника.

Вважається, що певний внесок у розвиток мови вніс юрист Йозеф Зонненфельс, який використовував австрицизми у своїх працях, тим самим дозволивши їм зміцнитися у сфері державного управління та права. Слова і численні особливості у вимові мають причиною вплив місцевих діалектів, на яких ґрунтується варіант, а також мови, поширеної при Габсбургах (безліч юридичних та адміністративних понять походять від державної мови імперії Габсбургів).

Розвиток мови тривав і після 1804 року, коли була створена Австрійська імперія, і після 1867 року з встановленням двоєдиної монархії Австро-Угорщини. Починаючи з цієї дати в австрійський варіант проникають численні запозичення з сусідніх мов: італійської, хорватської, чеської, сербської, словенської, угорської та інших. Спроби нормування правопису на основі верхньонімецької мови, вжиті під час першої (1876) і другої (1901) орфографічних конференцій зазнали невдачі. Замість цього в 1879 році звичні письмові та усні у Австрії обороти кодифікуються в єдиний список.

У 1920 році з прийняттям Конституції Австрії німецька мова стала офіційною державною мовою поряд з мовами меншин, проте в Конституції не вказується, що німецька мова Австрії представлена самостійним варіантом:

Artikel 8 B-VG (1) Die deutsche Sprache ist, unbeschadet der den sprachlichen Minderheiten bundesgesetzlich eingeräumten Rechte, die Staatssprache der Republik. (2) Die Republik (Bund, Länder und Gemeinden) bekennt sich zu ihrer gewachsenen sprachlichen und kulturellen Vielfalt, die in den autochthonen Volksgruppen zum Ausdruck kommt. Sprache und Kultur, Bestand und Erhaltung dieser Volksgruppen sind zu achten, zu sichern und zu fördern.

Статус австрійського національного варіанту німецької мови часто оспорюється германістами, проте здебільшого австрійські вчені наполягають на визнанні австрійського варіанту наддіалектною мовною формою. Сьогодні поняття Österreichisches Deutsch вважається звичним і в більшій мірі визнаним. Німецький мовознавець Ян-Хендрік Леркамп вже в 2003 році писав, що «сумнівів у визнанні варіанту немає, як немає сумніву і в його існування».

Австрійську німецьку мову відрізняє частково лексика, граматичні особливості, стиль, а також вимова. На відміну від німецької мови Німеччини, австрійський варіант не був нормований правилами Дудена. Цікаво, що Австрія також брала участь у реформуванні правопису в 1996 році, а нововведення були враховані в 41-му виданні Австрійського словника.

Граматичні особливості

Область поширення баварських (і частково алеманських) діалектів в Австрії / мовна межа Австрії

Цікава особливість спостерігається в австрійському варіанті при відмінюванні дієслова по особах і числах в презенсі і перфекті. Приймаючи форму другої особи множини, дієслово переймає закінчення -ts замість літературного -t: Habts (ihr) das gemacht?. Це дозволяє легко відрізнити дієслово від форми третьої особи однини, коли немає особистого займенника, яке б вказувало на особу і число в кожному конкретному випадку. Однак поява такого особистого закінчення має набагато давнішу природу і не пов'язано із зручністю: насправді це рудимент особистого займенника és, яке злилося з закінченням (у баварських діалектах ще має ходіння як самостійне слово).

Особливості утворення часових форм розкриваються через відношення основного дієслова і його зв'язки. Слідуючи граматиці, існують дієслова, які утворюють перфект за допомогою допоміжного дієслова haben або sein. Останні вживаються в залежності від характеристик дієслова: перехідності, «активності» і т. д. В австрійському варіанті спостерігається свого роду нехтування цими правилами в залежності від змісту слова. Наприклад: sitzen – bin gesessen, але einsitzen (im Gefängnis) – habe gesessen, stehen – bin gestanden, але gestehen – habe gestanden). Особливість претерита австрійського варіанту в тому, що його практично не використовують. В усному мовленні претерит замінюється перфектом, хоча іноді має місце при письмі. Причини відмирання претерита, за однією з версій, у тому, що він злився з презенсом в ранньонововерхнімнімецькому періоді, або став схожий на кон'юнктиву. Сам же кон'юнктив у варіанті став передавати значення деякої недовіри.

Часто серед важливих особливостей австрійського варіанту виділяють незбіг граматичного роду іменників: die Ausschank – der Ausschank, das Brösel – der Brösel, das Cola – die Cola, das E-Mail – die E-Mail, der Spray – das Spray, der Butter – die Butter, der Zwiebel – die Zwiebel, das Teller – der Teller, der Radio – das Radio.

• Ulrich Ammon. Die deutsche Sprache in Deutschland, Österreich und der Schweiz: Das Problem der nationalen Varietäten. — Berlin/New York: de Gruyter, 1995.
• Wolfgang Pollak. Was halten die Österreicher von ihrem Deutsch? Eine sprachpolitische und soziosemiotische Analyse der sprachlichen Identität der Österreicher. — Wien: Gesellschaft für Österreichische Semiotik/Institut für Soziosemiotische Studien, 1992.
• Robert Sedlaczek. Das österreichische Deutsch. — Wien: Ueberreuter, 2004. — ISBN 3-8000-7075-8.
• Jan-Hendrik Leerkamp. Die österreichische Varietät der deutschen Sprache. — LINSE (Linguistik-Server Essen), 2003.
• Richard Schrodt. Nationale Varianten, areale Unterschiede und der „сотні мільярдів доларів неякісних“: An den Quellen des Österreichischen Deutschen. — 1997.
• Peter Wiesinger. Die deutsche Sprache in Österreich. Eine Einführung. In: Wiesinger (Hg.): Das österreichische Deutsch. Schriften zur deutschen Sprache. Band 12. — Wien, Köln, Graz, 1988.
• Otto Back, Erich Benedikt, Karl Blüml. Herausgegeben im Auftrag des Bundesministeriums für Unterricht, Kunst und Kultur. Auf der Grundlage des amtlichen Regelwerks. 41. Auflage. Österreichisches Wörterbuch (neue Rechtschreibung). — Wien: Österreichischer Bundesverlag, 2009. — ISBN 978-3-209-06875-0.
• Терьошкіна Т. В., Данченко А. В. Віденський діалект в розвитку і формуванні австрійського національного варіанту німецької мови // rusnauka.com. Перспективні питання світової науки - 2011, Філологічні науки Гомельський державний університет ім.Ф.Скорини, Білорусь

• Серія Österreichisches Deutsch — Sprache der Gegenwart der Peter Lang Verlagsgruppe.

1. The problems of Austrian German in Europe. eurotopics.net. euro|topics. 16 березня 2006. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 13 травня 2015.
2. Russ (1994:7, 61–65, 69, 70)
3. Sanders, Ruth H. (2010). German: Biography of a Language. New York: Oxford University Press. с. 197–198. ISBN 978-0-19-538845-9.
4. Moosmüller, Sylvia (2007). Vowels in Standard Austrian German: An Acoustic-Phonetic and Phonological Analysis. Процитовано 13 травня 2015.
5. Perfetti, Charles A.; Rieben, Laurence; Fayol, Michel, ред. (1997). Learning to Spell: Research, Theory, and Practice Across Languages. Lawrence Erlbaum Associates. с. 88. ISBN 978-1-4106-0458-3.