Адріан

Пройшов добру військову школу в рейнських та дунайських легіонах. У 107-108 роках намісник Нижньої Панонії, з 114 року Сирії, де і був проголошений легіонами імператором, визнаний сенатом у 118 році.

Для його правління характерна подальша централізація державних установ. На чолі імператорських канцелярій замість відпущеників стали вершники, була ліквідована система відкупів податків, заснована державна пошта, виданий «Постійний едикт» (лат. Edictum perpetuum) про використання юридичних норм римської громади до племен та народів, що увійшли до складу Римської імперії, розширена система аліментації, введені куратори в провінціях, почастішали випадки наділення провінціалів правами римського громадянства і т. д. Більшу частину правління Адріан проводив в поїздках контролюючи провінційне управління та інспектуючи війська. Зокрема, 129 року він побував у III легіоні Августа, де проінспектував якість вишколу легіонерів та подякував за це легату Квінту Фабію Катулліну.[3]

Не маючи змоги провадити завойовницьку політику, зміцнював імператорську владу, укріплював кордони Римської імперії. Відмовився від завоювань Траяна в Месопотамії, але зберіг завойовані ним Дакію (стала провінцією) та Аравію, вів оборонну політику, до якої можна віднести будівництво стіни, так званого Адріанового валу, в Британії. Повернув Парфії землі, завойовані імператором Траяном; Вірменію з провінції перетворив на васальне царство; придушив повстання Бар-Кохби в Юдеї.

Адріан займався мистецтвом і літературою.

Помер 138 року, його було поховано в мавзолеї у Римі (сучасний замок святого Ангела). Після смерті Адріана було обожнено його наступником Антоніном Пієм.

У Адріана не було своїх дітей. Був закоханий у Віфінського юнака Антиноя. Говорили, що Антиной приніс себе в жертву для продовження життя імператорові.[4]. Адріан познайомився з Антиноєм в 124 році, коли подорожував по провінції Віфінія на північному сході Малої Азії. З 128 року юнак невідступно знаходився біля імператора. У 130 році, коли вони перебували в Єгипті, Антиной потонув у Нілі. Обставини трагедії були загадковими і надали підґрунтя для багатьох слухів. Достеменно відомо, що горе Адріана було невтішне, і він наказав жерцям обожнити Антиноя.

На місці загибелі свого фоворита Адріан заснував місто Антинополь, де кожен рік проводились ігри на честь молодого бога. Культ Антиноя поширився по всій імперії. Він був останнім богом античного світу, що отримав багато проклять від ранніх християн. Незліченні статуї відобразили його чуттєву, меланхолічну красу — до нашого часу збереглось близько п'яти тисяч таких статуй, які імператор спорудив на честь свого улюбленця в багатьох містах, було виконано також велику кількість його скульптурних портретів. Масштаби вшановування його пам'яті були виключні — до нас дійшло більше зображень Антиноя, ніж багатьох інших відомих і більш визначних римлян. Придворні астрономи виокремили в небі сузір'я Антиной, що згадувалося аж до XIX століття, але нині відмінене^{[джерело?]}.

У 1951 році був опублікований роман французької письменниці Марґеріт Юрсенар «Спогади Адріана» (фр. «Mémoires d'Hadrien»). Цей роман, написаний у вигляді фіктивної автобіографії, приніс авторці світове визнання й привернув увагу до постаті імператора Адріана.

7446 Адріан — астероїд, який було названо на честь правителя.

• 
  Римська імперія у 125
• 
  Мавзолей Адріана
• 
  Вілла Адріана, Тіволі
• 
  Вілла Адріана, Тіволі
• 
  Голова
• 
  Адріан у грецькому одязі
• 
  Срібна монета
• 
  Стіна Адріана
• 
  Арка Адріана в Афінах
• 
  Храм Адріана в Ефесі (нині Туреччина)
• 
  Статуя Адріана, Ермітаж, СПб

• Юдейська війна

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961
• Marguerite Yourcenar, Mémoires d'Hadrien, Gallimard, Paris, 1951. (фр.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Адріан

• Адріан, Публій Елій Траян // ВУЕ