Айас (Кілікія)

У давнину мав назву Егея. Через економічну та стратегічну значимість міста за нього боролись Візантія, Рим, Парфія, Вірменія. Для Юлія Цезаря це було місцем стратегічної важливості для проникнення до Сирії, як і для пізньої Римської імперії в боротьбі проти парфян. За часів правління імператора Нумеріана (283–284) там зазнав мучеництва Фалалей, святий православної церкви. Егея, вірогідно, була також рідним містом святих Косми та Даміана (IV століття).

Кілікійська Вірменія у XIII столітті

Айас мав найважливіше значення для зростання та розширення Кілікійського царства. Майже весь бюджет Кілікії складали прибутки з Айаса. Через порт проходили такі товари як коштовності, вовна, шкіра, метали різного роду, озброєння, екзотичні спеції тощо. В Айасі були чудові майстри, які створювали розкішні прикраси. Там вели торгівлю купці з Іспанії, Франції, Англії, Персії, Індії, Китаю, Аравії. Особливу роль відігравали італійці — представники Генуї, Венеції, Пізи; у середньовіччі місто було відоме під італійською назвою Лайяццо (італ. Lajazzo). Багато хто з генуезьких та венеціанських торгівців закріпились у комерційних районах Айаса. За короля Левона II (1199–1219) вийшов закон, за яким італійці могли мати власні ринки, сповідувати свою релігію та мати власний суд.

Охорона й захист порту були первинною метою царів Кілікії з династій Рубенідів, Хетумідів та Лузіньянів. Падіння Антіохії (1268) та Акри (1291) збільшили важливість Айаса як центру міжнародної торгівлі.

Прибуття братів Поло до Айаса, ілюстрація з книги Le Livre des Merveille (XV ст.)

1271 року венеціанці Ніколо, Матео та Марко Поло відбули з Айаса через Сівас до Мосула, а далі через Персію та Середню Азію — в Китай[1]. За словами Марко, в Айасі можна було придбати будь-який вид спецій, шовкової тканини та інших товарів із Середньої Азії та Далекого Сходу. Російське хутро, на який у Європі був значний попит у ті часи, імпортувалось сухопутним маршрутом Судак—Сіноп—Кайсері до порту Айас і вже звідти — до Європи. Інший дуже важливий торговий маршрут на знаменитому Шовковому шляху пов'язував Айяс із Тебрізом. Звідти йшли спеції (гвоздика, мускатний горіх, імбир та кориця), коштовне каміння (передусім бірюза та рубіни), перли, ляпіс-лазур, каспійський шовк, бурштин, коштовні тканини тощо.

1275 року Айас відбив атаку єгипетських мамлюків. 1289 року за угодою з царем Хетумом II генуезький адмірал Бенедетто Заккарія отримав ділянку в айяській гавані. За деякий час поблизу Айяса виникла друга генуезька морська база Портус-Палорум[2]. 1294 року поблизу порту відбулась морська битва між генуезцями та венеціанцями, в якій Генуя здобула перемогу. Деякі вчені вважають, що Марко Поло потрапив у полон саме в цій битві.

Упродовж XIII та XIV століть Айас кілька разів переходив від вірменів до мусульман. Через те, що Айас конкурував із портом в Олександрії, мамлюки кілька разів атакували місто. 1337 року султан ан-Насір Мухаммед захопив Айас, але потім повернув його відповідно до мирної угоди. Зрештою, 25 травня 1347 року мамлюки остаточно захопили місто та зруйнували його.