Акули-молоти

Акули-молоти (Sphyrnidae) — родина акул ряду кархариноподібних (Carcharhiniformes).

?
Акули-молоти
Час існування: Міоцен — наш час[1]

Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Хрящові риби (Chondrichthyes)
Підклас: Пластинозяброві (Elasmobranchii)
Надряд: Акули (Selachimorpha)
Ряд: Кархариноподібні (Carcharhiniformes)
Родина: Акули-молоти (Sphyrnidae)
Gill, 1872

Роди
Посилання
Вікісховище: Sphyrnidae
Віківиди: Sphyrnidae
EOL: 1895
ITIS: 160497
NCBI: 376648
Fossilworks: 83206

До цієї родини належать 2 роди із сімома видами. Акули-молоти є родичами сірим акулам, але відрізняються від них, а також від всіх інших риб дуже своєрідною формою голови. Вона сильно сплющена зверху вниз і має з боків два більших вирости, на зовнішніх краях яких розташовані очі, а трохи попереду від них — більші ніздрі. Якщо дивитися на голову такої акули зверху, вона дійсно сильно нагадує молот або кувалду.[2] Така форма передньої частини тіла полегшує, очевидно, маневрування акули у вертикальній площині, а широко розставлені носові отвори дають акулі-молоту можливість більше точної орієнтації стосовно джерела того або іншого запаху.

Опис

Найбільшим представником родини є акула-молот велетенська (Sphyrna mokarran) — досягає 4,5 і навіть 6 м у довжину. Вона широко поширена в тропічних водах Тихого, Індійського й Атлантичного океанів, але ніде не досягає високої чисельності. Інші молотоголові акули мають менші розміри — до 3,5-4,2 м при вазі близько 450 кг.[3][4] Всі вони також мають переважно тропічне поширення. Лише один вид акула-молот звичайна (Sphyrna zygaena), у літню пору відвідує помірно теплі води. Вона відзначена в Північному і Японському (затока Петра Великого, Татарська протока) морях,[5] а також біля північно-східного узбережжя США й біля берегів Англії.

Спосіб життя

Акули-молоти швидкі й сильні плавці, що зустрічаються рівною мірою в прибережній смузі й у відкритих водах. Вони нерідко заходять навіть у солонуваті води.

Харчування

Їжу акул-молотів становлять різноманітні донні безхребетні (креветки, краби, молюски), риби (оселедцеві, скумбрії), кальмари. У шлунках великих особин найчастіше знаходять скатів (у стінках шлунка одного екземпляра було виявлено більше 50 хвостових шипів скатів-хвостоколів) і акул, у тому числі своїх побратимів по виду. Відомий випадок, коли піймана велетенська акула-молот, довжиною близько 4 м, була лише частково витягнена з води, коли ще більший представник того ж виду напав на підвішену акулу й відкусив їй всю хвостову частину тіла аж до черевних плавців.

Розмноження

Акули-молоти розмножуються шляхом яйцеживородіння або живородіння. Самиця за один виплід приносить у різних видів від 6-9 до 30-40 дитинчат, причому акуленята, подібні по всіх пропорціях з дорослими особинами, мають довжину 45-50 см.

Напади на людей

Великі акули становлять значну небезпеку для людей, що перебувають у воді. У їхніх шлунках знаходили частини людського тіла, а багато нападів, що стались на очах численних глядачів, мають документальне підтвердження. Один з таких нападів був здійснений на переповненому людьми пляжі у Флориді, усього за 60 м від берега. Атакована дівчина одержала важкі поранення, але була витягнена з води черговим рятувальником. При цьому акула-молот супроводжувала свою здобич, що вислизнула, до самого берега.

Промислове значення

Промислове значення акул-молотів незначне, але в деяких районах вони добуваються заради м'яса, шкіри й печінкового жиру. Акули-молоти, що роблять завзятий опір при пійманні, вважаються також досить почесними трофеями для морських рибалок-спортсменів.

Примітки

  1. Sepkoski, Jack (2002). A compendium of fossil marine animal genera (Chondrichthyes entry). Bulletins of American Paleontology 364: 560. Архів оригіналу за 12 лютого 2011. Процитовано 01/09/08.
  2. Жизнь животных. Рыбы|с=47—49
  3. Hessing, S. (2000). Sphyrna tiburo. Animal Diversity Web. Retrieved on 2012-12-19.
  4. Record Hammerhead Pregnant With 55 Pups. Discovery News. Associated Press. 1 липня 2006. Архів оригіналу за 22 червня 2011. Процитовано 18 жовтня 2008.
  5. Sphyrna zygaena Linnaeus, 1758. Институт биологии моря ДВО РАН. Архів оригіналу за 17.03.2012. Процитовано 12.08.2008.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.