Александрос Ризос Ранґавіс

Але́ксандрос Ри́зос Ранґаві́с (грец. Αλέξανδρος Ρίζος Ραγκαβής; 1809, Стамбул,— 1892, Афіни) — грецький письменник, науковець і дипломат. Перший секретар Афінського археологічного товариства.

Александрос Ризос Ранґавіс
Народився 27 грудня 1809(1809-12-27)[1]
Константинополь, Османська імперія
Помер 28 червня 1892(1892-06-28) (82 роки) або 1892
Афіни, Греція
Поховання Перше афінське кладовище
Країна  Греція
Діяльність політик, дипломат, поет, письменник, професор, археолог, військовослужбовець
Знання мов німецька
Членство Грецьке філологічне товариство Константинополяd, Російська академія наук, Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей, Баварська академія наук і Нідерландська королівська академія наук
Напрямок romantic poetryd і Афінська школа
Magnum opus The Notaryd
Посада депутат Парламенту Греції і посол
Батько Iákōvos Rízos Ragkavī́sd
Брати, сестри Euphrosyne Rizo-Rangabéd і Rhalou Rizos Rangavisd
У шлюбі з Caroline Christian Skened
Діти Kleon Rizos Rangavisd[2], Aristeides Rizos Rangavisd, Eugenios Rizos Rangavisd, Othon Rizos Rangavisd, Emilios Rizos Rangavisd, Aristion Rizos Rangavisd, Charicles Rizos Rangavisd, Zoe Rizos Rangavisd, Alexios Rizos Rangavisd, Amalia Rizos Rangavisd, Eleni Rizos Rangavisd і Charikleia Rizo-Rangabéd[2]
Автограф
Александрос Ризос Ранґавіс

Біографія

Народився у сім’ї фанаріотів, що певною мірою обумовило напрямок його літературної творчості (орієнтація на архаїку, відродження культурної спадщини, відстороненість від актуальних політичних проблем, використання в художніх творах кафаревуси як основного мовного матеріалу). Вчився у гімназії в Одесі. Вищу освіту здобув у Європі, працював у Афінському університеті (з 1844 — професор археології), був послом Греції у Великій Британії, міністром закордонних справ.

Творчість

Попри свою приналежність до так званої Афінської школи в літературі, яка обстоювала архаїзм і кафаревусу, почав літературну діяльність не як неокласицист, а радше як романтик (можливо, під впливом перебування в Німеччині під час навчання; адже саме там романтизм був дуже потужний). Зокрема, він обирав патріотичну, героїчну тематику, писав народною мовою (дімотікі), використовував у віршах традиційний народний розмір — п’ятнадцятискладовик (поема «Демос та Елені», написана 1831 року на сюжет, узятий з народної пісні), декларував принципи романтизму в передмові до своєї драми «Фросіні» (1837). Але невдовзі він поступово звертається до архаїзації мови, до неокласицистських тенденцій. Так, збірка «Різні поезії» (1837) складається з двох частин, одна з яких («Різне») написана кафаревусою, а друга («Димотичне») — димотикою. Ще більше це стало помітним в 1840 році (поема «Демагог»), і ці тенденції в його творчості дедалі зростали. Віршоване оповідання «Корабель Діонісія» (1864) написане кафаревусою за міфічним сюжетом; стиль його вже ніяк не романтичний, а неокласицистичний.

Ранґавіс і брати Суцоси (див. Александрос Суцос, Панайотіс Суцос) саме й склали ядро Афінської школи, яка була значно менш демократична від Іонічної, впроваджувала лексичні й граматичні форми, запозичені з мертвої давньогрецької, дещо знизила соціальну навантаженість красного письменства, але одночасно сприяла виробленню мовних засобів і внесла значне розмаїття в жанри і форми літератури. Хоча сам Ранґавіс головним напрямком своєї літературної діяльності вважав поезію, але крім збірок віршів та поем, він писав оповідання, романи, п’єси, наукові праці (не тільки з археології: йому, зокрема, належить одне з перших досліджень історії новогрецької літератури); не дивно також, що він як державний муж залишив і мемуари. Крім того, перекладав з італійської та німецької.

У становленні грецької прози Ранґавіс відіграв чи не найважливішу роль. Подібно до Панька Куліша з його «Чорною радою», він запровадив у новогрецьку літературу жанр історичного роману в стилі Вальтера Скотта, опублікувавши 1850 року «Володаря Мореї». Дія цього твору розгортається у XIV столітті; сюжет, запозичений з «Хронік Пелопонесу», відрізняється складністю інтриги. Також заплутаною в сюжетному плані є й його повість «Нотаріус», сповнена всіляких таємниць. Дія в ній відбувається на острові Кефаллінія.

Жанр історичного роману набув у тогочасній Греції великої популярності, і не тільки завдяки талантові його зачинателя та інших авторів: цей жанр відповідав прагненню нації (яка, треба пам’ятати, щойно здобула давно омріювану незалежність) осмислити свою історичну єдність, відповідав подальшому оформленню грецького націоналізму. Прикметним є і звернення саме до візантійського періоду грецької історії: адже Візантія знаменувала безперервність зв’язку сучасної Греції з античністю.

Історичні драми Ранґавіса вважаються не такими вдалими, як його поезія та проза.

Ранґавіс був найпродуктивнішим письменником свого часу, його творча спадщина складається з багатьох томів, але після смерті він був майже забутий.

Українською мовою перекладено два вірші Ранґавіса: «Клефт» (переклав Василь Шкляр) опублікований в «Літературній Україні» 11 червня 1971, № 46, с. 4, а «Співець» (переклала Світлана Перепльотчикова) — в антології «Новогрецька література» (див. у Джерелах), с. 17–18.

Джерела
  • Новогрецька література. Антологія. Київ: Українська енциклопедія імені М. П. Бажана, 2008, с. 17.
  • Димитриос Спатис. Греческая новая литература // Краткая литературная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1964, т. 2, стлб. 353.
  • С. Б. Ильинская. Греческая литература // История всемирной литературы. Москва: Наука, 1989, т. 6, с. 546–547.
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Lundy D. R. The Peerage
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.