Ален де Бенуа

Ален де Бенуа (фр. Alain de Benoist, 11 грудня 1943) — французький філософ, академік, журналіст, письменник, засновник руху «Нових правих» (фр. Nouvelle Droite) та ідеолог центру GRECE (фр. Groupement de recherche et d'études pour la civilisation européenne, укр. Дослідження та група з вивчення європейської цивілізації). Критик неолібералізму, вільного ринку та егалітаризму.

Ален де Бенуа
Народження 11 грудня 1943(1943-12-11)[1][2][3] (78 років)
Saint-Symphorien
Громадянство (підданство)  Франція
Знання мов
  • французька[4]
  • Ім'я при народженні фр. Alain Marie de Benoist
    Псевдонім Fabrice Laroche[5], Martial Laurent[6], Cédric de Gentissard[6], Tanguy Gallien[6], Frédéric Laurent[6], Robert de Herte[6], David Barney[6], Pierre Dolabella[6], Maxime Meyer[6], Jean-Pierre Dujardin[6], Frédéric Toulouze[6], Jean-Louis Cartry[6], Pierre Jacob[6], Julien Valserre[6], Pierre Carlet[6], Jean-Pierre Hébert[7], Maiastra[8][9], Gilles Foumier[10], Mortimer Davidson, Fabrice Valclérieux, Éric Saint-Léger, Éric Lecendreux і Éric Dumesnil
    Діяльність
  • письменник, есеїст, політичний активіст, політичний теоретик
  • Член Groupement de recherche et d'études pour la civilisation européenned, Mensa Franced[11], Northern Leagued[12], Society of Friends of Bayreuthd[13] і Mensa International
    Alma mater Ліцей Монтеняd і ліцей Людовика Великого
    Літературний напрям Антизростання, Нові праві і Етнічний націоналізм
    Визначний твір
  • Vu de droited
  • Партія Nationalist Movement of Progressd
    Конфесія неоязичництво
    Рід de Benoist familyd
    Нагороди

    Prix de l'essaid (1978)

    alaindebenoist.com

     Ален де Бенуа у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах

    Біографія

    Ален де Бенуа народився 11 грудня 1943 року у передмістя Туру у Франції. Навчався у Сорбоні (Париж), де вивчав право, філософію, соціологію та історію релігії. В цей час предметом його наукового інтересу стає Європа та язичництво.

    Свою політичну діяльність де Бенуа розпочинає у 1960 році у Федерації студентів-націоналістів. У 1968 р. він став засновником та ідеологом центру «Дослідження та група з вивчення європейської цивілізації» (GRECE, фр. Groupement de recherche et d'études pour la civilisation européenne). Є редактором двох наукових журналів: з 1968 року очолює Nouvelle École (укр. «Нова школа»), що у 1973 р. трансформувався в Éléments (укр. «Елементи»), який став офіційним виданням GRECE, а з 1988 р. під його редакцією виходить тематичний альманах Krisis (укр. «Криза»).

    Його праці публікувалися в авторитетних наукових виданнях Mankind Quarterly, Tyr, The Scorpion, Telos, Chronicles, а також у популярних газетах, зокрема, у Le Figaro. У 1978 р. А. де Бенуа отримав Grand Prix de l'Essai від Французьеої академії наук за свою книгу «Vu de droite: Anthologie critique des idées contemporaines» (укр. «Права сторона: антологія критики сучасних ідей», 1977). Він є автором більше 50 книг та понад 3 тис. статей, які переведені на 20 мов світу. Останнім часом активно співпрацює з прибічниками «расового реалізму» (англ. racial realism) та «ідентиріанцями» (англ. identitarian), які розглядають етнічну та культурну ідентичність як основоположний принцип національного становлення.

    Погляди

    Сферою наукових інтересів Алена де Бенуа є політична філософія та історія ідеологій. Крім цього він є автором багатьох матеріалів з археології, народних традицій та історії релігії. Центральною темою його політичних поглядів є євроскептицизм та критика згубного впливу ліберальних цінностей на сучасний стан Заходу.

    Розпочавши свій письменницький шляху у 1970 році у період спаду критики Французько-Алжирської війни, де Бенуа скерував свою увагу на критику глобалізації, неконтрольованих процесів масової міграції та лібералізму, які становлять фатальну загрозу існування Європи через наявні внутрішні розбіжності. На формування його поглядів вплинули французький філософ Ернест Ренан, ідеолог консервативної революції Ернст Юнгер, італійський соціолог Вільфредо Парето, італійський марксист Антоніо Грамші, іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, британський консерватор Ентоні Людовічі, французький консерватор Жорж Дюмезіль, німецьких соціологів Арнольд Гелен та Гельмута Шельські, румунського філософа Стефана Лупаско, австрійського зоолога Конрада Лоренца, французьких філософів Гі Дебор та Жана Бодрійяра, а також німецький революційний консервативний рух та французькі нонконформісти 1930-х років.

    Виступаючи проти американської ідеї плавильного котла, де Бенуа є прибічником відокремленого розвитку цивілізацій і культур. Він є противником арабської імміграції до Франції, що не бажає асимілюватися та підтримує тісні зв'язки з ісламською культурою, хоча разом з тим критикує расистські та антисимітські заяви лідера французької ультраправої партії «Націоальний фронт» Жан-Марі Ле Пена. де Бенуа є прибічником ідеї «етноплюралізму», згідно якої природні, етнічні культури та нації повинні жити і розвиватись відокремлено одна від одної.

    Він також виступає з критикою християнства, яке за своєю суттю є теократичним, нетерпимим та схильним до переслідування інакодумства.

    Вибрані праці

    • «Ніцше: мораль і „велика політика“» (1973)
    • «Погляд справа: критична онтологія сучасних ідей» (1977)
    • «Що таке геополітика» (1978)
    • «Як можна бути язичником» (1981)
    • «Меллер Ван ден Брук і консервативна революція» (1981)
    • «Віхи вирішальних років» (1982)
    • «Європейські традиції» (1982)
    • «Проблема демократії» (1985)
    • «Культурна революція справа. Грамші та „Нова правиця“» (1985)
    • «Європа — Третій світ. Та сама боротьба» (1986)
    • «Проти расизму» (1992)
    • «Піщинка. Віхи кінця століття» (1994)
    • «Націоналізм: феноменологія та критика» (1994)
    • «Демократія представницька та демократія участі» (1994)
    • «Ніцше та консервативна революція» (1994)
    • «Внутрішня імперія» (1995)
    • «Ернст Юнгер і „Робітник“. Життєва та інтелектуальна траєкторія між богами та героями» (1995)
    • «Сім'я та суспільство. Витоки — Історія — Сучасність» (1996)
    • «Лінія горизонту. Речі до громадян Європи» (1996)
    • «Легенда про Хлодвіга» (1996)
    • «Америка як вона є» (Тегеран, 1996)
    • «Ернст Юнгер. Бібліографія» (1997)
    • «Комунізм та нацизм» (1998)
    • «Піна та галька». 1991—1999. Останнє десятиліття: вид здалеку" (2000)
    • «Ісус під критичним поглядом істориків» (2000)
    • «Хаєк» (2000) — критика поглядів «батька-засновника» теорії ринкової економіки,
    • «Минуле століття. Нотатки до його завершення» (2001)
    • "Шарль Моррас і " Французька дія «. Бібліографія» (2002)
    • «Що сталося з лівими?» (2002)
    • «По ту сторону прав людини» (2004)
    • «Короткі біографії французьких правих» в 4-х тт. (2004—2005)

    Примітки

    1. SNAC — 2010.
    2. Babelio — 2007.
    3. Munzinger Personen
    4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    5. http://www.theses.fr/2016PA080034/document — С. 91.
    6. http://www.theses.fr/2016PA080034/document
    7. http://www.theses.fr/2016PA080034/document — С. 162.
    8. Lamy P. Le Club de l'Horloge (1974-2002): évolution et mutation d'un laboratoire idéologique — С. 268. — 669 с.
    9. https://www.lemonde.fr/archives/article/1979/06/23/un-cheval-de-troie_2776338_1819218.html
    10. http://www.phdn.org/negation/taguieff-heritage-nazi-1981.html
    11. http://www.phdn.org/negation/taguieff-heritage-nazi-1981.html#note13
    12. François S. Au-delà des vents du Nord: L'extrême droite française, le pôle Nord et les Indo-Européens — С. 117. — ISBN 978-2-7297-0874-0
    13. Duranton-Crabol A. Visages de la Nouvelle Droite: Le GRECE et son histoire — С. 61. — ISBN 2-7246-0561-6

    Посилання

    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.