Конрад Лоренц
Конрад Захаріас Лоренц (нім. Konrad Zacharias Lorenz; 7 листопада 1903, Відень — 27 лютого 1989, там же) — австрійський зоолог, лавреат Нобелівської премії з фізіології або медицини 1973 року. Вважається одним з основоположників етології. Розвивав підхід розпочатий раніше, зокрема, його вчителем Оскаром Гейнротом. Лоренц найбільш відомий дослідженнями інстинктів тварин, особливо качок та галок, крім того, він заново відкрив механізм імпринтингу в птахів. Є автором багатьох науково-популярних книг.
Конрад Лоренц | |
---|---|
нім. Konrad Lorenz | |
| |
Народився |
7 листопада 1903 Відень, Австрія |
Помер |
27 лютого 1989 (85 років) Відень, Австрія ·ниркова недостатність |
Поховання | Санкт-Андре-Вердерн |
Місце проживання | Австрія |
Країна | австрієць |
Діяльність | етолог, зоолог, біолог, викладач університету, письменник, лікар, філософ, психолог, натураліст |
Alma mater |
Віденський університет (нім. Universität Wien) |
Галузь | Етологія |
Заклад |
Інститут фізіології, Баварія (засновник) Інститут порівняльного вивчення поведінки, Відень (засновник) |
Посада | психолог |
Ступінь | доктор медицини (1928) і доктор філософії (1933) |
Відомі учні | Ніколас Тінберген |
Членство | Лондонське королівське товариство, Леопольдина, Австрійська академія наук, Шведська королівська академія наук, Національна академія наук США[1], Американська академія мистецтв і наук і Баварська академія наук |
Відомий завдяки: | основоположник етології |
Батько | Adolf Lorenzd |
Брати, сестри | Albert Lorenzd[2] |
У шлюбі з | Margarethe Gebhardtd |
Родичі | Barbara Pflaumd |
Нагороди | |
Конрад Лоренц у Вікісховищі |
Біографія
Дитинство
Конрад Лоренц народився 7 листопада 1903 року у Відні (Австрія), в родині успішного лікаря Адольфа Лоренца, що жив у місті Альтенберґ. Батько майбутнього науковця побудував багатий, але позбавлений художнього смаку особняк, що був прикрашений великого розміру статуями в античному стилі та живописними полотнами від підлоги до стелі. Саме тут і проходило дитинство Конрада. Проте більшу частину вільного часу хлопець намагався проводити поза будинком, у околицях Альтенбергу. Тоді, за словами самого Лоренца, він пройнявся «надмірною любов'ю до тварин». Він збирає колекцію птахів і ссавців, і влаштовує справжній зоопарк. Деякі тварини живуть навіть у самому особняку. Конрад з цікавістю спостерігає за ними та помічає багато особливостей їх поведінки, які в подальшому він пояснить у своїх працях.
Лоренца виховували у найкращих традиціях європейської культури. Отримавши базову освіту в приватній школі, він вступає до дуже престижної гімназії «Шоттенгімназіум», у стінах якої зародився його інтерес до теорії Дарвіна та принципів еволюції. Конрад хоче присвятити себе біології та палеонтології, однак, за вимогою свого батька, він вступає на медичний факультет Віденського університету.
Початок наукової кар'єри
У Конрада Лоренца не було великого бажання ставати лікарем, але в університеті викладали видатні біологи, лекції яких він із задоволенням відвідував. Отримавши диплом лікаря, Лоренц не розпочинає медичної практики, натомість присвячує себе вивченню поведінки тварин.
Велике значення для Лоренца мало стажування у 20-ті роки в Англії, під керівництвом видатного біолога та мислителя Джуліана Гакслі (перший директор ЮНЕСКО, брат Олдоса Гакслі). Повернувшись до Австрії, Лоренц почав зі спостереження за поведінкою птахів, в подальшому поширивши їх і на інших тварин. Ще в дитинстві, спостерігаючи за качками, він помітив, що вони здатні передавати одне одному знання, отримані шляхом навчання. Для тогочасної науки це явище було повною несподіванкою і згодом отримало назву імпринтинг. Лоренц успішно захищає дисертацію, яка була присвячена інстинктам і в 30-ті роки стає одним з визнаних лідерів вчення про інстинкти.
У другій половині 30-х років Конрад Лоренц познайомився зі своїм майбутнім учнем і однодумцем Ніколасом Тінбергеном. Як сказав потім Лоренц, їхні погляди «збіглися до неправдоподібного ступеня».
Участь у війні
Після поглинення Австрії Третім Рейхом Лоренц залишився без роботи. І хоча завдяки допомозі друзів Лоренц отримав запрошення в Кенігсберзький університет (нині РГУ ім. Канта, Калінінград) на кафедру психології ім. Канта, ця престижна кафедра не давала йому можливості працювати з тваринами.
10 жовтня 1941 року Лоренц був мобілізований до німецької армії, як військовий лікар. І хоча йому ніколи не доводилося раніше займатися медичною практикою, він змушений був робити навіть хірургічні операції, — в польових умовах і в госпіталі в Білорусі.
Ставлення до нацистської партії
Конрад Лоренц ніколи не заперечував, що був членом нацистської партії, в яку він вступив у 1938 році. Але після війни він повністю змінив свої погляди. Пізніше він коментував це так: «багато визнаних вчених, як і я, короткий час сподівалися на позитивне від наці. І багато хто швидко відвернувся від них з жахом, так само як і я». В кількох публікаціях Лоренца, написаних на початку війни, мали місце деякі євгенічні погляди, за які він публічно вибачився під час отримання Нобелівської премії.
Найвідоміші праці
- Das sogenannte Böse(нім.). — 1963.
"Агресія або так зване Зло"
- Die Rückseite des Spiegels. Versuch einer Naturgeschichte des menschlichen Erkennens (нім.). — 1973.
"Зворотня сторона зеркала"
Нагороди
У 1973 році був нагороджений Нобелівською премією з медицини.
Див. також
- «3861 Лоренц» — астероїд, названий на честь науковця.
Примітки
- NNDB — 2002.
- Geni.com — 2006. — 175000000 екз.
Використані джерела
- Классическая этология в трудах К. Лоренца и его школы // Зорина З. А., Полетаева И. И., Резникова Ж. И. Основы этологии и генетики поведения. Учебник. — 2-е изд. — Москва: Изд-во МГУ, 2002. — Гл. 3. — ISBN 5-211-04505-X.
- Великие ученые ХХ века.— М.: Мартин, 2001. — ISBN 5-8475-0050-5.
- Сто великих нобелевских лауреатов. — М.: Вече, 2003. — ISBN 5-94538-353-8.
- Сто великих психологов. — М.: Вече, 2004. — ISBN 5-94538-397-X.
- Соколов В. Е., Баскин Л. М. Конрад Лоренц в советском плену // Природа. — 1992. — № 7 (923). — С. 125–128.
Література
- Лоренц, Конрад // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.