Алимов Сергій Якович

Вчився в Харківському комерційному училищі Імператора Олександра III, яке не закінчив, оскільки був арештований за зв'язок з революційною організацією й понад рік провів під вартою.

С. Алимов у 1911 році був засланий на вічне поселення в Єнісейську губернію, звідки через кілька місяців після прибуття утік до Китаю. Подорожував Японією, Кореєю, Австралією, в 1917 році оселився в Харбіні (Манчжурія). Навідувався у Владивосток під час перебування там футуристів Давида Бурлюка, Н. Асєєва, С. Третьякова, з якими в нього встановилися приятельські стосунки[2].  

У період еміграції видав три книги віршів: «Киоск нежности», «Оклик мира», «Арфа без молний».       Після повернення під час корензації в 1926 році С. Алимов перетворюється з декаденського поета Російського Зарубіжжя в радянського поета-пісняра[3].       У другій половині 1920-х рр. він переселився в Москву, писав переважно тексти для радянських пісень; найбільш відомі з них — «Вася-Василёк», «Хороши в саду цветочки», «Краснофлотский марш». Він співпрацює з московськими журналами та газетами, зайнявшись виключно письменницькою працею. Він написав сценарій фільму «з корейського життя» «Клеймо хреста», роман «Нанкін-Род», ряд оповідань і нарисів, тепер уже «з китайського життя», вірші та поеми на різні теми.

З часу заснування у 1928 році Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю Червоної армії під керівництвом А. В. Александрова Алимов став одним з його постійних авторів. На його слова писали пісні найвідоміші композитори того часу — Матвій Блантер, Ісак Дунаєвський, А. Новіков, К. Лістов, а виконували найпопулярніші співаки — Павло Лісіціан, Сергій Лемешев, Георгій Виноградов, Володимир Бунчиков, Надія Обухова та інші.

В кінці 1929 року, або на самому початку 1930 року, С. Алимов опинився в Бутирській в'язниці, де в той час перебували багато його колег по перу. В кінці червня 1930 року він був засуджений на 10 років за статтею 58 Кримінального кодексу РРФСР, за якою саджали «контрреволюціонерів».

Однак про історію арешту, слідства та перебування у в'язниці сам С. Алимов не залишив жодних свідчень. Ці роки геть викреслені ним з біографії. Навіть в офіційних автобіографіях він акуратно обходив цю небезпечну тему, невимушено переходячи з 30-х відразу до Великої Вітчизняної війни.

В Біломорсько-Балтійському виправно-трудовому таборі НКВД СССР (Бєломорстрої), шанували професійного поета. Тому, не випадково, С. Алимов дуже швидко став вельми помітним співробітником КВО Бєломорстроя по всій довжині будівництва від Повенця до Сороки і бажаним автором численних табірних видань. А в середовищі керівництва, інженерів і простих табірників виявився вельми шанованим і навіть популярним.

Судячи з усього, він працював десь при табірному клубі, обслуговував театр або був десь поруч з ними. Ніяких згадок про охорону, нари, зону, загальні роботи у нього в щоденнику з кінця лютого по кінець вересня 1931 не було.

Потім з Кємі його шлях проліг до Медвежої Гори, в табірну «столицю», на Бєломорстрой. Він «пішов на підвищення», був переведений в культурно-виховний відділ (КВО) Біломорсько-Балтійського виправно-трудового табору НКВД СССР.

14 листопада 1932 року С. Алимов подав начальнику Біломорсько-Балтійського виправно-трудового табору Л. І. Когану рапорт з пропозицією створити літературно-мистецький збірник про Бєломорстрой. Вже до кінця 1932 року побачила світ збірка «Моря соединим! Стихи и песни на Беломорстрое» (издание культурно-воспитательного отдела Беломорско-Балтийского лагеря ОГПУ. Медвежья Гора, 1932).

У 1934 році С. Алимова залучили до створення пісень до звукової художньої кінокартини «Заключенные». Кіно знімали просто на Біломорканалі. Стрічка мала продемонструвати країні, як дружно, злагоджено і весело трудяться на великих будовах колишні злодії, бандити, повії і шкідники, як по-батьківськи займаються їх «перековкою» мудрі чекісти. І що ГУЛАГ — це зовсім не те, про що нишком розповідають рідкісні очевидці, які за чиїмось недоглядом повернулися з таборів.

Поет написав для фільму сім пісень: «Духовая», «Игровая», «Песня победы», «Песня Соньки», «Песня урок», «Победная песня» та «Сплавная».

В січні 1942 року С. Алимова зарахували в кадри Головного політичного управління Військово-Морського Флоту. У лютому (до серпня 1942 року) з приписом Главпура ВМФ його відрядили на Чорноморський флот: Севастополь — Балаклава — Чорноморське узбережжя, де в ту пору йшли запеклі бої.

Він брав участь в обороні Севастополя, за що нагороджений орденом «Червона Зірка» та медаллю «За оборону Севастополя» і, як сказано в його характеристиці Союзу письменників СРСР, «виїжджав у відрядження на різні фронти, виконуючи завдання командування. Нагороджений наркомом оборони іменним годинником».

Відразу після закінчення Другої світової війни наказом наркома ВМФ (№ 01087 від 7 червня 1945 року) С. Алимов звільнений у запас у званні майора.

У 1946 році Воєніздат випустив поетичну збірку «Этих дней не смолкнет слава», у якій багато його творів. Він написав поему «Дядя Костя» (Заслонов), яка передавалася в уривках по радіо і була частково надрукована, а також «Переможну кантату» (муз. Новікова).

В кінці грудня 1947 року здав видавництву «Московский рабочий» новий збірник віршів і пісень, у тому числі написаних з нагоди 30-річчя Радянської армії. До цього ж часу відноситься створення кантати «Знамя Победы» для Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю.

С. Алимову також належить літературна обробка пісні «По долинах і по узгір'ях».

Пісня «Мы фашистов разобьём» (1941 р.)

Музика: Вано Мураделі Слова: Сергій Алимов/ Виконував Профспілковий ансамбль пісні і танцю п/у І. Ліцвенко, соліст А. Кусле'в/

Злее волка, тише вора Враг залез к нам в час ночной. От фашистской темной своры Отстоим мы край родной. Мы горим священным жаром, И ответит на налет Сокрушительным ударом Наша армия и флот. Те, кто бомбы в нас метали, Нам ответят за разбой. Нас ведет товарищ Сталин На последний грозный бой! Весь союз наш необъятный - Как железная стена. Всех зовет на подвиг ратный Всенародная война! Наше счастье, нашу волю Не спалить врагу огнём. На морях, в лесах и в поле Мы фашистов разобьём. И от края и до края Будет славить нас народ, Громко песня боевая О победах пропоёт!

Мы фашистов разобьём

Могила Сергія Алимова на Новодівочому кладовищі

С. Алимов загинув у автодорожній пригоді 29 квітня 1948 року. Помер в одній з московських лікарень.

Похований на Новодівочому кладовищі.

15 серпня 1948 року розпорядженням Ради Міністрів СРСР, підписаним Йосипом Сталіним, пам'ять письменника С. Алимова була увічнена як класика радянської літератури.

Уряд розпорядився про:

• спорудження пам'ятника та встановлення пам'ятної дошки,
• видання «Вибраного» (в Москві у 1953 році),
• сім'ї встановили персональну пенсію,
• ім'ям названо пароплав «Сергей Алымов», який був побудований в 1955 році, в першу навігацію вийшов у 1956 році, власник судна Бєльське річкове пароплавство (Уфа). Після списання стояв як будинок відпочинку «Кристалл» в місті Саратов та мав певну популярність[4].

• Орден «Знак Пошани» (1939)
• Орден Червона Зірка
• Медаль «За оборону Севастополя»

• Песни Сергея Алымова
• Киоск нежности: Стихи. — Харбин: Окно, 1920.
• Оклик мира. — Харбин, 1921.
• Песни. — М.: Сов. писатель, 1939.
• Всё для победы!: Стихи и песни. — М. (Казань): Сов. писатель, 1942.
• Этих дней не смолкнет слава. — М.; Л.: Военмориздат, 1946.
• [Песни]. — М.; Л.: Музгиз, 1948.
• Стихи и песни. — М.: Сов. писатель, 1949.
• Избранное. — М.: Воениздат, 1953.

• Алымов, Сергей. Стихи и песни [Текст] / С. Алымов. — М. : Сов. писатель, 1949. — 182 с.
• Другий збірник хороспівів [Ноти]: в супроводі фортепіана / гарм. А. Я. Штогаренко. — Х. ; К. : ДВОУ, Мистецтво, 1934. — 32 с.. — (До першої Всеукраїнської олімпіади самодіяльного мистецтва).