Альберто Кавальканті

Альбе́рто де Алме́йда Кавалька́нті (італ. Alberto Cavalcanti, 6 лютого 1897, Ріо-де-Жанейро, Бразилія — 23 серпня 1982, Париж, Франція) — кінорежисер, сценарист, продюсер та художник.

Альберто Кавальканті
Alberto Cavalcanti
Ім'я при народженні Альберто де Алмейда Кавальканті
Дата народження 6 лютого 1897(1897-02-06)
Місце народження Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Дата смерті 23 серпня 1982(1982-08-23) (85 років)
Місце смерті Париж, Франція
Національність італієць
Громадянство  Бразилія
Професія кінорежисер, сценарист, продюсер
Роки активності 1922 — 1976
IMDb ID 0146709

Життєпис

Альберто Кавальканті народився в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) у сім'ї відомого математика італійського походження. У 1917-му у 18-річному віці закінчив Женевський університет, де вивчав архітектуру та юриспруденцію. Приїхавши цього ж року до Парижа, залучився до діячів «Авангарду».

У 1922 році почав працювати в кіно як художник-декоратор у фільмах режисера Марселя Л'Ерб'є «Нелюдяна» і «Покійний Маттіас Паскаль». У 1926 році дебютував як режисер, поставивши фільм «Тільки час», що мав принципове значення для кіноавангардистів, і став свого роду маніфестом документалізму в авангардному кіно. У першому ж своєму фільмі Кавальканті на противагу усім іншим доводив, що і документальна картина довколишнього світу також може слугувати матеріалом для експериментів з часом і простором, давши поштовх особливому різновиду документального кіно — поетичному документальному фільму.[1].

У 1934 році на запрошення англійського режисера-документаліста Джона Грірсона Кавальканті переїхав до Лондона, де працював продюсером та керівником виробництва в очолюваному Грірсоном кінооб'єднанні GPO Film Unit. У 1945 році спільно з Б. Дірденом, Ч. Крайтоном и Р. Геймером поставив ігровий фільм «Пізно вночі», який у 1946 році отримав приз Кінофестивалю в Локарно за найкращий сценарій.

Повернувшись у 1950 році до Бразилії, Кавальканті працював там продюсером на кіностудії в Сан-Паулу, яку і очолював, а у 1952 році заснував кіностудію «Кінофільмес» (Kino Filmes), де поставив свій найкращий фільм «Пісня моря» (1952).

У 1954 році після внесення його до «чорного списку» за комуністичні погляди, Альберто Кавальканті повернувся до Європи. Протягом 1960–1970 років працював в Австрії, Англії, Франції.
Син Альберто Кавальканті — бразильський кінорежисер Івері Кавальканті[2].
У 1953 році в Бразилії вийшла автобіографічна книга Альберто Кавальканті «Filme e Realidade» (Кіно і реальність).

Помер Кавальканті в Парижі у 85-річному віці.

Обрана фільмографія
РікНазваОригіналКраїна/Опис
1927На рейдіEn rade
1928Капітан ФракассCaptain Fracasse
1929Червона шапочкаLe petit chaperon rouge
1930Канікули дияволаLes vacances du diable,
1931На загубленому островіDans une île perdue
1942Як пройшов день?Went the Day Well?
1944Любитель шампанськогоChampagne Charlie
1945Пізно вночіDead of Night
1947Життя і пригоди Ніколаса НікльбіThe Life and Adventures of Nicholas Nickleby
1947Перший джентельменThe First Gentleman
1947Вони зробили мене втікачемThey Made Me a Fugitive
1952Пісня моряO Canto do Mar
1959Перша нічLa prima notte,
1959Пан Пунтіла і його слуга МаттіHerr Puntila und sein Knecht Matti,

Нагороди та номінації
РікНагородаКатегоріяНомінантРезультат
1946 Кінофестиваль в Локарно При за найкращий сценарій «Пізно вночі» Перемога
1947 Міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах Найкращий режисер «Пісня моря» Перемога
Венеційський кінофестиваль Міжнародний Гран-прі «Вони зробили мене втікачем» Номінація
1954 Каннський кінофестиваль Гран-прі «Пісня моря» Номінація

Джерела
  • КАВАЛКАНТИ, Кавальканти Алберху // Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич; Редкол.: Ю. С. Афанасьев, В. Е. Баскаков, И. В. Вайсфельд и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 640 с., 96 л. ил. с.(рос.)

Примітки
  1. Беленький И. Французкое кино 20-х годов // Лекции по всеобщей истории кино: Годы беззвучия: Кн. 1, Кн.2: Учебное пособие / Отв. редактор В. А. Луков. — М. : Гуманитарный институт телевидения и радиовещания им. М. А. Литовчина (ГИТР), 2008. — 416 с. — 2000 прим. — ISBN 978-5-94237-032-9.(рос.)
  2. У карты киномира. Бразилия // Советский экран. — М. : «Правда», 1982. — Вип. 4 (лютий). — С. 17. (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.