Альфа (етологія)

Звичайні шимпанзе для встановлення і підтримки альфа-позиції використовують силу, інтелект і політичні альянси[7]. Альфа-самці, які використовують тільки залякування і агресію, щоб зберегти свою позицію, часто провокують невдоволення. У таких випадках утворюються коаліції, які в якийсь момент повалять альфа-самця[8]. Відомі випадки, коли група вбивала альфа-самця[9][10]. Звичайні шимпанзе демонструють повагу до альфа-спільноти за допомогою ритуальних поз і жестів, таких як демонстрація спини, присідання, поклони або похитування[11] . Шимпанзе нижчого рангу, ніж самець альфа, запропонують свою руку, хрюкнув самцеві альфа в знак підпорядкування[12]. Спільноти бонобо, з іншого боку, управляються альфа-самками. Самці для отримання рангу повинні спілкуватися з самками, тому що останні домінують в соціальному середовищі. Якщо самець-бонобо хоче досягти альфа-статусу, він повинен бути прийнятий альфа-самкою[13]. Для підвищення соціального статусу самки-бонобо використовують гомосексуальний секс. Статусні самки рідко обслуговують сексуально інших самок, але самки з низьким статусом сексуально взаємодіють з усіма самками[14].

Горили для підвищення статусу використовують залякування. Дослідження, проведене щодо репродуктивної поведінки самців гірських горил (Gorilla beringei beringei), виявило додаткові докази того, що домінантні самці мають переваги в розмноженні, навіть у групах великого розміру з великою кількістю самців. Дослідження також дійшло до висновку, що доступ до спаровування знижується у горил менш різко, ніж у інших видів приматів: альфа, бета і гамма демонструють більш схожий успіх у спарюванні, ніж передбачалося раніше[15].

Дослідження капуцинів мавп (Cebus apella nigritus)[16] показало, що альфа-самець капуцин є кращим партнером для дорослих самок. Проте внаслідок ієрархії домінування серед самок доступ до альфа-самців мали тільки альфа-самки.

Дослідник приматів М. Фостер (M. W. Foster) виявив, що лідерами частіше стають не самі фізично сильні особини, а ті, хто робить більше для всього співтовариства[17].

У минулому переважаюча точка зору на зграї сірих вовків полягала в тому, що в них відбувається постійна боротьба за домінування, при цьому домінуючі особини згадувалися як «альфа» самець і самка, а підлеглі — як «бета» і «омега». Ця термінологія була вперше використана в 1947 році Рудольфом Шенкелем з Базельського університету, який заснував свої висновки на дослідженні поведінки сірих вовків в неволі[18]. Цей погляд на динаміку зграї сірого вовка був пізніше популяризований дослідником Девідом Мехом (David Mech) в його книзі 1970 року «Вовк». Пізніше він виявив додаткові докази того, що концепція альфа-самця, можливо, була помилковою інтерпретацією неповних даних, і формально дезавуював цю термінологію в 1999 році. Він пояснив, що ця концепція значною мірою була заснована на поведінці в неволі зграй, що складаються з неспоріднених особин. Ця думка відображала колись переважну думку, що формування зграй відбувається взимку з поодиноких вовків. Більш пізні дослідження диких вовків показали, що зграя, як правило, являє собою сім'ю, що складається з пари і їх нащадків попередніх 1-3 років. Девід Мех писав, що в такій зграї використання терміна «альфа» для опису батьківської пари «не більш доречно, ніж називати альфою людину-батька». Далі Мех зазначає, що термінологія помилково передбачає «ієрархію домінування на основі сили». За 13 років спостережень за дикими вовками він жодного разу не спостерігав суперництва між ними[19].

В деяких інших видах собачих альфа-самець може не мати ексклюзивного доступу до альфа-самці[20]. Наприклад, у гієноподібної собаки (Lycaon pictus) члени зграї можуть охороняти лігво альфа-самки і її цуценят[21].