Lycaon pictus
Lycaon pictus (вовк строкатий[1], гієновий собака африканський[2], дикий пес африканський[3]) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих.
Lycaon pictus | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Тварини (Animalia) |
Тип: | Хордові (Chordata) |
Клас: | Ссавці (Mammalia) |
Ряд: | Хижі (Carnivora) |
Родина: | Псові (Canidae) |
Підродина: | Caninae |
Триба: | Canini |
Рід: | Гієновий собака (Lycaon) |
Вид: | L. pictus |
Біноміальна назва | |
Lycaon pictus | |
Ареал виду Lycaon pictus | |
Синоніми | |
Hyaena picta Temminck, 1820 |
Історичні дані свідчать про те, що африканські дикі собаки були раніше поширені по всій території на південь від Сахари, від пустель до гірських вершин і, ймовірно, були відсутні тільки в низовинах лісу і сухій пустелі. Зараз вони зникли зі значної частини свого колишнього ареалу. Вид практично викорінений у Західній Африці, значно знижується в центральній Африці і на північному сході Африки. Найбільша популяція залишається у південній частині Африки (особливо північній Ботсвані, західному Зімбабве, східній Намібії і Національному парк Крюгера, ПАР) і південній частині Східної Африки (особливо в північній Танзанії і Мозамбіку)[4].
Окрім єдиного сучасного виду рід містить також вид † Lycaon sekowei.
Етимологія
Є дві людини в грецькій міфології з іменами Лікаон. Один з них був сином Пріама, царя Трої, який був убитий Ахіллом. Інший, і він же набагато імовірніше джерелом для назви, був міфічним першим королем Аркадії[5].
Морфологія
Морфометрія. Довжина голови й тіла: 760—1120 мм, хвіст: 300—410 мм, висота в плечах: 610—780 мм, вага: 17—36 кг.
Опис. Самці й самиці приблизно однакового розміру. Існує велика різноманітність в забарвленні хутра. Вкраплення чорного, жовтого і білого перебирають майже всі мислимі розташування і пропорції. У більшості особин, однак голова темна й хвіст має білий кінчик або пухнасте закінчення. Шерсть коротка і вбога, іноді настільки розріджена, що чорну шкіру відверто видно. Вуха довгі, округлі, вкриті короткими волосками. Ноги довгі та стрункі; є тільки чотири пальці на кожній лапі. Щелепи широкі і потужні. Лікаон має сильний мускусний запах. У самок 12—14 молочних залоз[6].
Поведінка
Лігвом служать, як правило, покинуті трубкозубом нори; використовуються вони тільки, щоб виростити потомство. Зграя не відходить далеко від лігва, коли там знаходяться цуценята. В іншому випадку рухи, як правило, залежать від успіхів полювання: якщо їжі не вистачає; може бути пройдена вся область патрулювання за два або три дні. Полювання відбувається вранці і ввечері. Піки активності з 07:00 по 08:00 і з 18:00 до 19:00 годин. До жертви, яка є в полі зору гієновий собака тихо наближається, а потім переслідує зі швидкістю до 66 км/год протягом 10—60 хвилин. Групи гієнових собак загалом співпрацюють у полюванні на великих ссавців, а окремі тварини іноді переслідують зайців, гризунів або інших дрібних тварин. Основна здобич, здається, залежить від області — це дуїкер (Sylvicapra) і редунка (Redunca) в долині Кафуе (Замбія), імпала в Національному парку Крюгера (ПАР), газель Томсона і гну в Серенгеті (Танзанія). Деякі зграї в Серенгеті, однак, спеціалізуються на захопленні зебр. Деякі продукти можуть зберігатися в норах. Дослідження рівнини Серенгеті в Танзанії, показали, що гієновий собака має складну і незвичну соціальну структуру. Групи вміщували в середньому 9,8 (1—26) осіб, 4,1 (0—10) дорослих самців, і 2,1 (0—7) дорослих самиць. Це незвична статева пропорція як для ссавців. Деякі зграї складались аж 8 дорослих самців і тільки з однієї дорослої самиці. Більше того, саме самиці емігрували від своєї батьківської території далі ніж самці. Є окремі ієрархії домінування для кожної статі. Як правило, тільки найвищого рангу самець і самиця беруть участь у розмноженні й вони пригнічують розмноження підлеглих. Існує гостре суперництво серед самиць за ранг. Якщо підлегла самиця народжує цуценят, панівна може вкрасти їх. Самиці іноді жорстоко б'ються, і хто програв, може вийти з групи і загинути. Крім цього аспекту соціального життя зграя гієнових собак дуже дружна, з невеликою кількістю відкритої боротьби. Харчі є загальними, і навіть для окремих особин, які не беруть участь в полюванні. Тварині зі зламаною ногою було дозволено годуватись, коли вона шкутильгала за іншими, протягом часу, необхідного щоб нога загоїлась. Цуценята досить дорослі, щоб приймати тверду їжу, їли в першу чергу, тобто навіть перед панівною парою. Підлеглі тварини, особливо самці, допомагали годувати і захищати цуценят[6].
Життєвий цикл
Дітонародження може відбутися в будь-який час року, але пік з березня по червень, у другій половині сезону дощів. Вагітність триває 79—80 днів. В неволі в середньому народжується 4—8 цуценят. Вага новонароджених 300 грамів; очі відкриваються на 13 день. Близько 3 тижня від народження молодь виходить з лігва і починає приймати деяку тверду їжу. Відлучення, як правило, завершується на 11 тижні. Всі дорослі члени зграї вивергати їжу молоді. Коли зграя полює, 1 або 2 дорослих залишаються в лігві, щоб охороняти цуценят. Фактичний час статевої зрілості настає в 12-14 місяців. Максимальна тривалість життя, що спостерігалася в дикій природі становить 11 років. У неволі одна особина прожила близько 17 років[6].
Загрози та охорона
Основними загрозами для африканських диких собак є конфлікт з діяльністю людини та інфекційні захворювання. Цей вид охороняється законом на більшій частині своїх місць проживання. Однак, цей захист рідко застосовуються на практиці й ликаони зникли в кількох країнах, незважаючи на суворий правовий захист. Живуть на природоохоронних територіях[4].
Посилання
- Собака гієновий // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Примітки
- Шарлемань M. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 21.
- Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 163.
- Решетило, О. Зоогеографія : навч. посіб. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2013. — С. 96. — ISBN 978-966-613-977-4.
- Вебсайт МСОП
- Bo Beolens, Michael Watkins, Michael Grayson The eponym dictionary of mammals — JHU Press, 2009, p. 251
- Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, P. 112, 113