Альфредо Фоні

У дорослому футболі дебютував 1927 року виступами за команду клубу «Удінезе», в якій провів два сезони.

Згодом з 1929 по 1934 рік грав у складі команд клубів «Лаціо» та «Падова».

1934 року перейшов до клубу «Ювентус», за який відіграв 13 сезонів. Більшість часу, проведеного у складі «Ювентуса», був основним гравцем захисту команди. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Ювентус» у 1947 році

1936 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 7 років, провів у формі головної команди країни 23 матчі.

У складі збірної був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1936 року у Берліні, здобувши того року титул олімпійського чемпіона, а також чемпіонату світу 1938 року у Франції, на якому здобув титул чемпіона світу.

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1947 року, очоливши тренерський штаб клубу «Венеція».

В подальшому очолював команди клубів «Сампдорія», «Інтернаціонале», «Рома», «Беллінцона» та «Мантова». Найбільших успіхів досяг, працюючи з міланським «Інтернаціонале», команду якого Фоні двічі приводив до перемоги у Серії A в сезонах 1952–53 та 1953–54.

Протягом 1954—1958 входив до тренерської ради, яка опікувалася підготовкою національної збірної Італії, а у 1964—1967 роках італійський спеціаліст очолював тренерський штаб національної збірної Швейцарії. Очолювані Фоні швейцарці успішно подолали кваліфікаційний турнир для участі у чемпіонату світу 1966 року в Англії, однак безпосередньо в рамках фінального турніру виступили невдало, програвши усі три матчі групового етапу із загальним рахунком 1:9.

Останнім місцем тренерської роботи був швейцарський клуб «Лугано», команду якого Альфредо Фоні очолював як головний тренер до 1977 року.

Помер 28 січня 1985 року на 75-му році життя.

• Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії. (італ.)
• Дані про гравця в «Енциклопедії футболу». (італ.)