Амед Бакайоко

Амед Бакайоко народився 8 березня 1965 року в Абіджані[9][10][11].

Належить до благочестивого мусульманського роду; серед його предків — засновник міста Коро на північному заході Кот-д'Івуару[12][13]. У 7-річному втратив матір[14][12]. Надалі його виховував батько хаджі Анліу (пом. 2018)[15][12]. Старший брат — Зума (заступник мера Плато), дві сестри — Фатіма й Амінат[16][12].

Навчався у сучасному коледжі Аджаме та класичному ліцеї Абіджана, а 1984 році закінчив коледж Африканської Божої матері зі ступенем бакалавра категорії «D»[9][10][12]. Під час навчання працював у студентських газетах[17][18]. Зацікавившись політикою та революційними перетвореннями Тома Санкари, поїхав вчитися до Буркіна-Фасо[14][12][13]. 1985 року закінчив Університет Уагадугу з дипломом про загальну університетську освіту. В 1985—1988 роках навчався у Вищій школі медичних наук Університету Уагадугу на першому циклі медичної освіти. Повернувшись до Кот-д'Івуару, в 1988—1990 роках пройшов другий цикл освіти на медичному факультеті Університету Абіджана, після чого полишив медицину, яку вивчав лише під тиском батька[10][11][12][19].

1978 року став президентом кооперативу початкової школи та головним редактором журналу сучасного ліцею Аджаме. 1980 обійняв посаду президента Асоціації школярів і студентів Кот-д'Івуару від мусульманської секції. 1986 року обійняв посаду президента Асоціації івуарійських школярів і студентів у Буркіна-Фасо[20][10][11]. Був активним членом Руху студентів і школярів Кот-д'Івуару, 1990 року став засновником і головою молодіжного руху студентів і школярів при Демократичній партії[10][12].

1991 у 25-річному віці заснував щоденну газету «Le Patriote», в якій сам же був журналістом і видавничим директором, поставивши собі за мету захищати президента Фелікса Уфуе-Буаньї від нападів опозиції[10][11][19][18][12]. Після смерті Уфуе-Буаньї, 1994 року відсидів чотири місяці й шістнадцять днів в абіджанській в'язниці за звинуваченням в образі очільника держави за опублікований лист читача, в якому новий президент Анрі Конан-Бедьє був названий «карликом», його газету було закрито[12][13][21].

1994 році заснував першу в країні приватну комерційну радіостанцію «Radio Nostalgie», генеральним директором якої був до 2003 року. 1997 почав відповідати за стрімке покриття мережею радіостанції практично всієї Африки, одночасно завів безліч зв'язків у політичних колах африканських країн. 2001 році обійняв посаду президента Національної ради протегування преси Кот-д'Івуару, а також обіймав посаду національного секретаря фінансів Демпартії[17][10][12][19][18].

13 березня 2003 року був призначений на посаду міністра новітніх інформаційних технологій і комунікації в уряді прем'єр-міністра Сейду Діарри[22][23]. Бакайоко зберіг свою посаду в урядах Шарля Конана Банні[24][25], Гійома Соро[26]. Його попередником був Ліа Бі Дуауа[27], а наступником — Гуаруа Хуга Бі[28].

4 грудня 2010 року очолив міністерство внутрішніх справ в уряді Соро за умов політичної кризи й існування паралельного уряду Жільбера Аке, де міністром внутрішніх справ був Еміль Гір'єулу[29]. 11 квітня 2011 року, після перемоги того, як і Алассан Уаттара і Лоран Гбагбо оголосили себе президентами, Бакайоко був перепризначений на посаду міністра внутрішніх справ[13][19][30]. 1 червня того ж року, під час формування нового уряду Соро, Бакайоко зберіг свою посаду[21][31], так само, як і за врядування Жанно Ахуссу-Куадіо, Данієля Каблана Дункана й Амаду Гона Кулібалі[32][33][34][35].

11 грудня 2011 року був обраний депутатом Національних зборів від міста Сеґела[36][37]. 19 липня 2017 року був призначений на посаду міністра оборони в уряді Кулібалі[38][39]. На новій посаді того ж року зайнявся врегулюванням ситуації з армійськими заколотами[40][14]. 13 жовтня 2018 року був обраний мером міста Абобо[41][42], виборовши понад 60 % голосів у тій найбільш населеній громаді країни й одночасно оплоті урядової партії[14].

Від 2 травня до 2 липня 2020 року, під час хвороби Кулібалі, Бакайоко виконував обов'язки прем'єр-міністра Кот-д'Івуару[43][44][45]. Протягом двох тижнів після смерті Кулібалі — 8 липня 2020, посада залишалася вакантною, що під час відсутності голів обох палат парламенту на території Кот-д'Івуару створило вакуум влади[46], укупі з втратою кандидата від правлячої партії на президентських виборах[47]. Політичну ситуацію погіршила відставка віцепрезидента Дункана[48], через що почали ширитись чутки про те, що Уаттара буде балотуватись на третій термін[49], а новим прем'єр-міністром стане власне Бакайоко[50].

30 липня він нарешті очолив уряд, зберігши за собою посаду міністра оборони[51][52]. 3 серпня Бакайоко здійснив в уряді кілька перестановок[53][54]. 4 серпня офіційно обійняв посаду на короткій церемонії в канцелярії прем'єр-міністра в Абіджані[55][56]. У березні 2021 року, за повідомленням німецького радіо- і телевізійного сайту Deustche Welle, Амед Бакайоко перебував в Університетському лікарняному центрі (CHU) у Фрібурзі з 6 березня 2021 року для лікування раку та перебував у критичному стані. Там же 10 березня 2021 року Бакайоко й помер.

• серпень 2011: командор Національного ордена Республіки Кот-д'Івуар[57].
• грудень 2017: командор ордена Морських заслуг[58].
• листопад 2019: почесна медаль Поліції з пальмами[59].
• січень 2020: командор ордена Комунікаційних заслуг[60].
• лютий 2020: командор ордена Сільськогосподарських заслуг[11].

• січень 2012: командор ордена «За заслуги», Франція[20].
• грудень 2015: великий офіцер ордена Зірки Італії, Італія[61][62][63].
• липень 2019: Національний орден, Буркіна-Фасо[64][65].