Ананенко Олексій Михайлович

Народився в селянській сім'ї. 1961 року сім'я переїхала до с. Тулинівка Тамбовської області, де 1977 року Олексій закінчив середню школу.

1977—1983 — навчався в Московському енергетичному інституті за спеціальністю «Атомні електростанції та установки», кваліфікація — інженер-теплофізик.

1983—1989 — оператор та старший інженер-механік у реакторному цеху Чорнобильської АЕС.

1989—1992 — працював в Київському відділенні інституту «Атоменергопроект», де займався розробкою звітів з аналізу безпеки українських АЕС, включаючи розрахункові оцінки наслідків радіаційних аварій.

1993—1994 — працював в науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки начальником лабораторії у відділі розрахункового аналізу теплогідравлічних процесів та ймовірнісного аналізу безпеки АЕС.

1994 — почав працювати в Держатомнагляді України, де працював начальником аварійно-диспетчерського відділу.

1995—2003 — працював в Мінекобезпеки України, адміністрації ядерного регулювання та Мінекоресурсів керівником підрозділу з питань аварійної готовності та реагування.

З квітня 2001 року по 2010 — працював в Державному комітеті ядерного регулювання України, продовжуючи займатися тематикою аварійної готовності та реагування.

В листопаді 2010 — звільнився з посади начальника Інформаційно-кризового управління, достроково вийшов на пенсію як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Листопад 2010 — травень 2011 — тимчасово повернувся на роботу, був начальником відділу міжнародних проектів Державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки.

З травня 2011 р. працює на посаді директора з інституційного розвитку Асоціації «Український ядерний форум».

2017 року Олексія на пішоходному переході збив автомобіль, після цього він кілька місяців був у комі.[1]

З квітня 2018 року — на пенсії.

Олексій Михайлович — один з трьох спеціалістів, який в квітні 1986 року займався спуском води з теплоносія четвертого енергоблоку ЧАЕС.

Близько 185 тонн розплавленого ядерного матеріалу зі зруйнованого реактора пропалювали бетонну плиту під реактором. Під ними в басейні-барбатері накопичувалась вода, що використовувалась під час гасіння пожежі в перші дні після аварії. Її об'єм оцінюється в 19 тис. тонн[2]. У випадку, якщо б розплавлена активна зона дісталась води, була висока ймовірність повторного вибуху. Тому було розроблено план: троє спеціалістів (яких відтоді в ЗМІ часто називають водолазами) мали відправитись через затоплені камери четвертого реактора, знайти два запірних клапани й відкрити їх, щоб спустити воду.

Борис Баранов — був начальником зміни станції, приймав рішення, що випорожнювати басейн-барботеру зруйнованого енергоблоку від води будуть три особи: він сам, старший інженер енергоблоку № 3 Валерій Беспалов та старший інженер Олексій Ананенко.[3]

ЗМІ писали про те, що всі троє героїв загинули від променевої хвороби, але це не відповідає дійсності. Всі троє вижили, отримавши некритичні дози опромінення.[1][4]

• Звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (27 червня 2019) — за героїзм і самовіддані дії, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС[5][6]
• Орден «За мужність» III ст. (25 квітня 2018) — за значний особистий внесок у подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, виявлені самовідданість і високий професіоналізм, багаторічну плідну громадську діяльність та з нагоди Міжнародного дня пам'яті про Чорнобильську катастрофу[7]
• Орден «Знак пошани» (СРСР)
• 2005 — нагороджений почесною грамотою Кабміну України за значний особистий внесок у створення Державного комітету ядерного регулювання, розвиток та безпеку ядерної енергетики України