Антикитобійні протести в Антарктиці

Члени SSCS неодноразово виступали з критикою активістів Грінпіс стверджуючи, що їхні дії не ефективні та не сприяють збереженню чисельності китів. Японська сторона вважає, що активісти порушують міжнародне право.

У період з грудня 2005 по лютий 2006 років активісти на судні «Farley Mowat» намагалися зірвати полювання на китів. Використавши спеціальний пристрій (так званий «консервний ніж»), вбудований в борт «Farley Mowat» вони протаранили «Oriental Bluebierd», судно, що постачає китобоїв паливом[5]. Пристрій являє собою гостре сталеве лезо, довжиною сім футів. Це лезо спеціально призначене для пошкодження корпусу ворожого корабля і використовувалася раніше в інших кампаніях ООМФ.

Міністр навколишнього середовища Австралії Іен Кемпбелл засудив дії екологів і назвав Пола Вотсона «піратом» і «екстремістом»[6]. Вотсон в свою чергу зажадав від урядів Австралії та Нової Зеландії ініціювати судовий позов до Японії через промисли.

Наприкінці листопада 2006 року SSCS почали свою першу великомасштабну антикитобійну кампанію в Антарктиці, яка була названа Операція «Левіафан». У ній брало участь понад 60 волонтерів. Були використані два великих корабля — Robert Hunter і Farley Mowat, вертоліт, три надувних катера. Були підготовлені пляшки з масляною кислотою, димові шашки та канати для обплутування гребних гвинтів.

9 лютого 2007 року, екологи сіли на хвіст «Ніссін Мару» але були змушені припинити переслідування через зникнення надувного катера і його екіпажу. 12 лютого 2007 року «Морський Пастух» з вертольота помітили китобійне судно «Кайко Мару», що переслідувало групу малих смугачувих. Кораблі «Морського Пастуха» були відправлені туди з метою зірвати полювання на китів. Обидва судна товариства впритул наблизилися до японського судна. Тоді ж, у спробі корабля Robert Hunter змінити курс «Кайко Мару», сталося зіткнення, після чого екологи закидали японське судно димовими шашками[7]. В Інституті дослідження китоподібних заявили, що Robert Hunter навмисне протаранив дослідницьке судно.

У листопаді 2007 року судно «Steve Irwin» вирушило в Антарктику з Гобарта. З жорстко-корпусних надувних катерів активісти атакували гарпунне судно «Юсин мару 2», закидавши його контейнерами з масляною кислотою і целюлозним порошком[8]. Пізніше екологи Бенджамін Поттс і Джайлс Лейн проникли на борт «Юсин мару 2» з тих же надувних катерів і надали капітану документ про «незаконність китобійного промислу»[9][10]. Вони пробули дві доби на японському кораблі, після чого австралійське військове судно «Oceanic Viking» доставило їх назад на «Steve Irwin». Метою таких дій було привернення уваги міжнародної громадськості до дій Товариства .

3 березня 2008 року активісти з борта «Steve Irwin» закидали палубу рибозаводу «Ніссін мару» масляною кислотою. Міністр закордонних справ Австралії Стівен Сміт назвав дії екологів «неприйнятними», заявивши, що вони могли призвести до травм[11]. На борту «Ніссін мару» перебували японські військові, які кидали в активістів шумові гранати. Потерпілих не було.

17 березня Пол Вотсон заявив, що під час атаки на «Ніссін мару» 3 березня, з борта «Ніссін мару» в нього був зроблений постріл, але він не постраждав, оскільки на ньому був куленепробивний жилет. Доказом цього є кадри з документального фільму «Китові війни», зйомки якого велися під час кампанії[12]. Також як доказ ООМФ показали жилет Вотсона, в якому застрягла куля. Японська сторона заявила про наклеп і фальсифікації фактів екологами, вказавши на те, що на борту «Ніссін мару» не було вогнепальної зброї .

Департамент поліції Токіо отримав ордер на арешт трьох членів ООМФ (Ден Біба, Джон Батчелор і Ральф Ку) за напад на японських дослідників і обплутування гребних гвинтів судна «Кайко мару».

У грудні 2015 року, після відновлення Японією китового промислу ООМФ відправило судно Steve Irwin в Антарктику для протидії японцям. Однак Інститут дослідження китоподібних значно розширив зону промислу[13]. Тепер екологам значно важче вистежити китобійний флот. Пол Вотсон заявив, що в уряду Австралії є координати місцезнаходження китобоїв. Він також висловив необхідність відправити до китобоїв австралійського військового судна . В результаті ООМФ вирішили відмовитися від подальшого переслідування японців і перенести кампанію на наступний рік.

3 грудня 2016 року флагманське судно екологів «Steve Irwin» вирушило в Антарктику з метою початку нової кампанії. 4 грудня слідом за флагманським судном вийшов новий корабель захисників природи «Ocean Warrior»[14]. Після тижневого патрулювання антарктичних вод морські екологи вистежили японський китобійний флот, спочатку виявивши корабель «Кайко Мару 8». 22 грудня активісти вистежили гарпунне судно «Юсин Мару»[15]. У момент виявлення, китобої вже вели полювання на китів, але завдяки втручанню судна «Ocean Warrior» полювання було припинене. 31 грудня з вертольота судна « Steve Irwin» був виявлений ще один китобійний корабель — «Кайко Мару 7» . 1 січня, незважаючи на погану погоду, вертолітники екологів виявили ще одне гарпунне судно — «Юсин Мару 3» . 15 січня 2017 року на борту китобійної бази «Ніссін мару» була виявлена туша вбитого малого полосатика[16]. Пол Вотсон також звернув увагу на те, що з бічних сторін китобійних суден зник напис «Дослідження», який раніше був присутній протягом усіх кампаній. Вотсон вважає, що таким чином японці показали, що більше не приховують свого комерційного промислу і таким чином заявляють про свою байдужості до громадської думки. Про це він заявив на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.

6 січня 2010 року японське охоронне судно «Сенан мару» протаранило «Ady Gil», швидкісний тримаран ООМФ. Японська сторона звинуватила в зіткненні екологів[19]. Один член екіпажу тримарана зламав ребра[20]. 7 січня 2010 року тримаран затопили екологи для «залучення уваги до проблеми китобійного промислу»[21] . Мюррей Маккалі, міністр закордонних справ Нової Зеландії так висловився з приводу цієї ситуації:

Якщо люди [Морський пастух] мають намір порушувати закон і загрожувати життю інших людей у відкритому морі, то ми не зобов'язані надіслати їм на допомогу військові кораблі або надавати їм підтримку.

Оригінальний текст (англ.)

If people [referring to Sea Shepherd] are determined to break the law and determined to kill other people on the high seas, then it is not the responsibility of the New Zealand Government or any other Government to send armed vessels down there or something of that sort to stop them.

Ця заява викликала бурхливу реакцію у Пола Вотсона, який в свою чергу вказав на те, що протягом тридцяти років існування «Морського пастуха» жодна людина не загинула і не постраждала. Вотсон також заявив, що уряд Нової Зеландії ігнорував факт загрози для життя екіпажу Ady Gil[22][23].