Антонов Ілля Семенович

Ілля Семенович Антонов (15 грудня 1913 — 2 березня 1981) — радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, командир 1-го стрілецького батальйону 212-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії капітан[2], пізніше гвардії підполковник.

Ілля Семенович Антонов
Народження 2 (15) грудня 1913
Q4263867?, Севський повітd, Орловська губернія, Російська імперія
Смерть 3 лютого 1981(1981-02-03) (67 років)
Городня (Білорусь), Білоруська РСР, СРСР
Поховання Городня (Білорусь)
Країна  СРСР
 Російська імперія
Рід військ стрілецькі війська
Освіта Ленінградська вища офіцерська бронетанкова школаd (1947)
Роки служби 1935–1962
Партія КПРС[1]
Звання гвардії підполковник
Командування 1-м стрілецьким батальйоном 212-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії
Війни / битви Радянсько-німецька війна
Сталінградська битва
Битва на Курській дузі
Чернігівсько-Прип'ятська операція
Битва за Дніпро
Битва за Київ (1943)
Калинковицько-Мозирська операція
Операція «Багратіон»
Ризька операція
Варшавсько-Познанська операція
Вісло-Одерська операція
Нагороди

Біографія

Народився 2 (15) грудня 1913 року у селі Літіж Комарічсього району Брянської області. Закінчив п'ять класів Літіжської неповної середньої школи. З п'ятнадцяти років працював по найму в селі, з 1930 року працював на шахті ім. Дзержинського у м. Дзержинськ Донецької області спочатку коногоном, потім забійником, машиністом врубової машини, десятником.

В 1935 році призваний до Червоної Армії на строкову службу в 2-й Червонопрапорний мотострілецький полк військ НКВС у м. Хабаровск. Закінчив школу молодшого комсоставу, служив на посадах помічника командира взводу, старшини роти. Закінчив курси молодших лейтенантів і був призначений командиром взводу.

На початку 1942 року частину бійців 2-го Червонопрапорного мотострілецького полку військ НКВС передають в діючу армію в состав 4-го Червонопрапорного мотострілецького полку 13-ї мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВС. Лейтенант Антонов був призначений заступником командира 7-ї роти. В бою на західному березі річки Велика Бабка (приток Сіверського Донця) був поранений.

Через значні втрати 13-та мотострілецька дивізія внутрішніх військ НКВС була виведена на переформування і 15 червня 1942 року ввійшла до складу Червоної Армії як 95-та стрілецька дивізія. З серпня 1942 року дивізія брала участь в обороні Сталінграду.

І. С. Антонов командував 7-ю ротою при обороні Мамаєвого кургану. В грудні 1942 року Антонову присвоєно звання старшого лейтенанта і він був призначений командиром 1-го батальйону 90-го стрілецького полку. Воював у м. Сталінград в районі заводів «Червоний Жовтень», «Барикади», Тракторний до розгрому німецьких військ 2 лютого 1943 року. За оборону м. Сталінград 95-й стрілецькій дивізії було присвоєно звання гвардійської, 1 березня 1943 року вона стала 75-ю гвардійською стрілецькою дивізією. 90-й стрілецький полк став 212-м гвардійським стрілецьким полком. І. С. Антонов був нагороджений орденом Червоного Прапора[3].

У складі 212-го гвардійського стрілецького полку І. С. Антонов бере участь в Орлово-Курській битві. За бойові дії на Курській дузі, зразкове виконання бойових завдань і проявлені мужність та героїзм гв. капітан Антонов І. С. нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня[4].

Восени 1943 року 75-та гвардійська стрілецька дивізія у складі 30-го стрілецького корпусу 60-ї армії форсує річку Десна і виходить на східний берег Дніпра. Під командуванням капітана Антонова 1-й батальйон 212-го стрілецького полку 23 вересня сходу форсує річку Дніпро в районі сіл Глібівка та Ясногородка (Вишгородський район Київської області), в 35 км північніше міста Київ. Протягом 23-25 вересня веде важкі бої і утримує плацдарм до підходу основних сил дивізії.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії капітану Антонову Іллі Семеновичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[5].

Разом зі своїм батальйоном капітан Антонов бере участь у звільненні України, потім Білорусі, у звільненні міста Риги (Латвія) і прориві оборони противника на річці Вісла, розгромі варшавської групировки німецьких військ, форсуванні річки Одер і захопленні плацдарму на її західному березі. В січні 1944 року комбат І. С. Антонов був тяжко поранений і контужений. Шість місяців знаходився на лікуванні, а потім був призначений начальником резерву офіцерського складу 65-ї Армії [6].

Після війни продовжував службу в Радянській Армії. В 1947 році закінчив Ленінградську вищу офіцерську бронетанкову школу, кілька років командував окремим мотострілецьким батальйоном у складі Північної групи радянських військ за кордоном і у Білоруському військовому окрузі. З 1954 року майор Антонов І. С. служив військовим комендантом Печенізського гарнізону Північного військового округу в Мурманській області, РФ[6].

З 1962 року підполковник Антонов І. С. в запасі. Жив у м. Гродно, Білорусь. Помер 2 березня 1981 року.

Нагороди

Примітки
  1. http://www.podvignaroda.ru/?#id=4010300&tab=navDetailDocument
  2. Посада та військове звання подані на дату здійснення подвигу
  3. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 липня 2012 у WebCite — Фонд 33. — Оп.682525, д.190, запись 4010300, стр. 1 (рос.)
  4. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 липня 2012 у WebCite — Фонд 33. — Оп.682526, д.1403, запись 17464489, стр. 3 (рос.)
  5. http://www.podvignaroda.mil.ru/ Архівовано 29 липня 2012 у WebCite -Фонд 33. — Оп.682525, д.48, запись 12057300(рос.)
  6. Дзержинский шахтер(рос.)

Посилання

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.