Антоніо Кабріні

Вихованець футбольної школи клубу «Кремонезе». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1973 року в основній команді того ж клубу, в якій провів два сезони, взявши участь у 29 матчах чемпіонату.

Протягом 1975—1976 років захищав кольори команди клубу «Аталанта».

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Ювентус», до складу якого приєднався 1976 року. Відіграв за «стару синьйору» наступні тринадцять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Ювентуса», був основним гравцем захисту команди. За цей час шість разів виборював титул чемпіона Італії, ставав володарем Кубка Італії (двічі), володарем Кубка УЄФА, володарем Кубка Кубків УЄФА, володарем Суперкубка УЄФА, володарем Кубка чемпіонів УЄФА, володарем Міжконтинентального кубка.

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Болонья», за команду якого виступав протягом 1989—1991 років.

Протягом 1976—1978 років залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв в 11 офіційних матчах.

1978 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 10 років, провів у формі головної команди країни 73 матчі, забивши 9 голів. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1978 року в Аргентині, чемпіонату Європи 1980 року в Італії, чемпіонату світу 1982 року в Іспанії, здобувши того року титул чемпіона світу, чемпіонату світу 1986 року у Мексиці.

Розпочав тренерську кар'єру, повернувшись до футболу після невеликої перерви, 2000 року, очоливши тренерський штаб клубу «Ареццо».

В подальшому очолював команди клубів «Кротоне», «Піза» та «Новара».

Наприкінці 2007 року було досягнуто попередньої домовленості, згідно з якою Кабріні мав очолити національну збірну Сирії, однак в останній момент футбольна федерація країни відмовилася від спонсорського контракту, який мав забезпечити оплату роботи тренера і призначення не відбулося[1].