Антоніо Канова

Антоніо Канова (італ. Antonio Canova; 1 листопада 1757, Поссаньйо, Республіка Венеція — 13 жовтня 1822, Венеція) — італійський скульптор, найзначніший представник класицизму в європейській скульптурі, зразок для наслідування академістів XIX століття (на кшталт Торвальдсена). Найбільші збірки його робіт — у паризькому Луврі й у петербурзькому Ермітажі.

Антоніо Канова
італ. Antonio Canova
Народився 1 листопада 1757(1757-11-01)[1][2][…]
Поссаньо, Провінція Тревізо, Венето, Італія[1][3][…]
Помер 13 жовтня 1822(1822-10-13)[1][2][…] (64 роки)
Венеція, Австрійська імперія[1][3][…]
Країна  Венеційська республіка
Національність італієць[4]
Діяльність скульптор, архітектор, художник, рисувальник, гравер, архітектурний кресляр
Галузь скульптура
Вчителі Giuseppe Bernardid і Giovanni Ferrarid
Відомі учні Konrad Eberhardd, Pavlos Prosalentisd і Raimondo Trentanoved[5]
Знання мов італійська[6]
Членство Нідерландська королівська академія наук і Академія Святого Луки[7]
Напрямок неокласицизм[4]
Жанр фігуративізм[8] і Ню[8]
Magnum opus The Three Gracesd, Venus Victrixd, Амур і Психея, Hercules and Lychasd і George Washingtond
Титул маркграф
Брати, сестри Джованні Баттіста Сарторіd
Нагороди

Honoraray citizen of Asolod (1822)

Біографія
Мавзолей Канови у соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі.

Син бідняка-каменотеса, Канова рано осиротів і вступив на службу до венеціанського сенатора Фалієро. Цей дав йому можливість вчитися ліплення. Маючи лише 16 років, Канова виконав для свого покровителя статуї Евридики і Орфея, а у 1779 р. для венеціанського патриція Пізано, групу «Дедал та Ікар». У наступному році він попрямував до Риму, де знайомство з класичними пам'ятниками скульптури швидко розвинуло його вроджені артистичні здібності. Незабаром молодий художник посів визначне місце серед тогочасних скульпторів, і популярність його зростала з появою кожного нового його твору, поширюючись далеко за межі Італії. З усіх боків від вельмож сипалися йому замовлення. Папа Пій VII у 1802 р. зробив його головним наглядачем усіх мистецьких пам'яток у своїх володіннях.

Наполеон I запросив його у 1802 р. до Парижа для приготування колосальної статуї (Наполеона) і для інших важливих робіт. Шедевр цього часу — Поліна Бонапарт в обличчі переможної Венери. Після падіння Наполеона у 1815 р. Канова енергійно сприяв тому, щоб мистецькі скарби, вивезені з Риму до Франції, були повернуті до Вічного міста; в подяку за це, так само як і за його незвичайний художній талант Пій VII наказав вписати його ім'я в Золоту книгу Капітолію і подарував йому титул маркіза д'Іскіа.

Попри ці почесті й прихильність Папи, славетний скульптор внаслідок своєї сварки з кардиналами залишив Рим і останні роки свого життя провів на батьківщині, в Поссаньйо, поблизу Бассано. Він помер у Венеції 13 жовтня 1822 і був похований в соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі у мавзолеї, який сам же спроектував за зразком давньоримських храмів.

Репутація

За життя Канова мав репутацію найзначнішого зі скульпторів новітнього часу. У розвитку класицистичної скульптури він відіграв настільки ж ключову роль, що й Давід — у розвитку класичного живопису. Сучасники не шкодували сильних епітетів для опису свого схиляння перед даром Канови, який, як тоді здавалося, витримував порівняння з найкращими скульпторами античності. Його надгробки ефектні, портрети — ідеалізовано. Проте ні «урочистий спокій композиції», ні «ясність і витонченість пропорцій» не вберегли Канову від звинувачень у «холодній абстрагованості образів, сентиментальній солодкуватості і салонній красивості, безжиттєвості гладкої, відполірованої поверхні мармуру», які висували проти нього пізніше історики мистецтва.

Твори


Див. також

Примітки
  1. W. M. R. 1911 Encyclopædia Britannica/Canova, Antonio // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 5. — P. 204–206.
  2. Сомов А. И. Канова, Антонио // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIV. — С. 300–301.
  3. Канова Антонио // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. http://vocab.getty.edu/page/ulan/500115339
  5. http://oxfordindex.oup.com/view/10.1093/benz/9780199773787.article.B00185095
  6. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. http://www.accademiasanluca.eu/it/accademici/id/557/
  8. https://www.metmuseum.org/toah/hd/nova/hd_nova.htm

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.