Г

Походить від літери («глаголь») старослов'янської кириличної абетки, у якій утворена від грецько-візантійської літери Γ, γ («гамма»). У глаголиці мала накреслення . У кириличній буквеній цифірі числове значення — «3», у глаголичній — «4».

Назва літери «глаголь» походить від староцерк.-слов. глаголи («говори», «кажи») або глаголъ («слово»).

У староукраїнській графіці означала фарингальний задньоязиковий [ħ], а в складі диграфа кг передавала вибуховий [ɡ] в іншомовних словах (кгвалтъ, кганокъ, паракграфъ).

У зв'язку з наявністю різних писем, шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) «Г» вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

У сучасній українській мові цією літерою позначають фарингальний щілинний дзвінкий приголосний (голова, гарно, геть, гнів). Позначає дзвінкий гортанний фрикативний [ɦ] або дзвінкий м'якопіднебінний фрикативний [γ].

Тільки в словах легкий, вогкий, нігті, кігті, дігтяр «г» знеголошується й може оглушуватися до звука [ħ] ([лехкий], [вохкий], [к'іхт'і], [н'іхт'і], [діхт'ар]).

В абсолютному кінці слова дзвінкість зберігається (біг, сніг), як і в решті слів перед глухими (мигтіти, пругкий).[1]

• Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «четвертий»: розділ «г». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: 5-Г клас, будинок 12-Г тощо
• Зображення курсивної малої «г» з двома горизонтальними рисками з 1 березня 2004 року стало офіційним позначенням української гривні.
• Велика Г — скорочене позначення приставки «гіга» у SI (ГБ — «гігабайт»).
• Маленька г — скорочене позначення приставки «гекто» у СІ (га — «гектар»).
• Маленька г — скорочене позначення грама.

• Ґ ґ («г» з гачком) — літера для позначення звука [ɡ] в українській, русинській, білоруській (тарашкевиця) абетках та в абетці російського діалекту циганської мови.
• Ѓ ѓ — літера македонської абетки, уживана для позначення дзвінкого твердопіднебінного проривного звука [ɟ] або дзвінкого ясенно-твердопіднебінного африката [d̠͡ʑ].
• Ғ ғ — літера азербайджанської (до 1992 р.), башкирської, казахської, таджицької, узбецької (до 1992) абеток, а також абетки келдерарського діалекту циганської мови. Призначена для позначення звуків [ʁ] і [ɣ], схожих на український [ɦ].

Докладніше: Правопис «г» і «ґ»

Після повернення літери «Ґ» до української абетки повстало питання розмежування їхніх функцій.

• Гамма

• Г — Енциклопедія сучасної України
• Г // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Півторак Г. П. Г // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.