Антон Страшиміров

Антон Страшиміров (болг. Антон Тодоров Страшимиров; нар. 15 червня 1872 Варна, Османська імперія — пом. 7 грудня 1937 Відень) — болгарський письменник-демократ, драматург, публіцист, журналіст.

Антон Страшиміров
болг. Антон Тодоров Страшимиров
Псевдо Босилко, Н. Бистренов, Данила, В. Данилов, А. Бъднев, Дойрян, Г. Живков, Земен, Истров, Кинема, К. Кънчев, Мирьо, Наблюдател і Постов
Народився 15 червня 1872(1872-06-15)
Варна
Помер 7 грудня 1937(1937-12-07) (65 років)
Відень
Громадянство  Болгарія
Національність болгари
Діяльність письменник-демократ, драматург, публіцист, журналіст
Мова творів болгарська[1]
Роки активності з 1892
Партія Radical Democratic Partyd
Брати, сестри Q12296594? і Димитар Страшиміров
Автограф
 Антон Страшиміров у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Роботи у  Вікіджерелах


Біографія
Страшиміров з дружоною

Син майстра-муляра. Брат Дімітра Страшимірова (1868-1939), історика і письменника. Рано осиротів, довгі роки вів мандрівне життя. Був робочим, службовцем. Закінчив сільськогосподарську школу, працював сільським учителем. Пізніше слухав лекції на історико-філологічному факультеті університету в Берні. Займався активною просвітницькою діяльністю.

Захопився народництвом. Редагував вісник болг. «Глас от Изток» в Бургасі. Брав участь в македонському народно-визвольному русі в якості четника у Яне Санданського.

Обирався депутатом Народних зборів Болгарії в 1911 і 1929 роках. З 1901 видавав журнал «Наше життя». Співпрацював з соціал-демократичними виданнями, пропагував соціалістичні ідеї.

Після молодотурецької революції в Салоніках видавав разом з Ґеорґі Петровим журнал «Культурна єдність».

Рядовим брав участь у Першій Балканській війні. У роки Першої світової війни — військовий кореспондент і співробітник газети «Військовий вісник» та журналу «Вітчизна». Після війни — редактор суспільно-культурного журналу «Наші дні» (1921). Творець і редактор в 1922-1923 роках «Болгарської загальнодоступної бібліотеки».

Творчість

Літературний дебют Страшимірова відбувся в 1890 році.

Автор понад 30 томів і збірок оповідань, нарисів, повістей, романів, драматургічних творів і статей з питань літератури і громадськості.

З найбільш великих художніх творів можна відзначити:

  • романи «Смутний час» (1899), «Єсені дні» (1902), «Среща» (1904), «Бена» (1921, 2 вид., 1927), «Без пѫть» (1919), «Хоро» (1926), «Роби» (1930);
  • повісті й оповідання — «Смех и сълзи» (збірник, 1897), «Кръстопът» (1903), «Преход» (1926);
  • драми — «Сватба в Болярово» (1900), «Вампир» (1902), «Отвѫд» (1906), «Към слънцето» (1917), «Ревека», «Към слънцето», «Свети Иван Рилски», «Над безкръстни гробове»;
  • комедії — «Мрак» (1901), «Свекърва» (1906).

Пам'ять

На честь письменника названо село у Варненській області Болгарії — Страшимірово.

Джерела
  • Василев В., Антон Страшимиров, «Български писатели», т. V, София, стр. 138—154, и отд., София, 1931.
  • Литературная энциклопедия 1929—1939. Страшимиров Антон
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.