Арнольд Веймер
Арнольд Тинувич Веймер (ест. Arnold Veimer; 20 червня 1903 — 3 березня 1977) — естонський партійний та політичний діяч, голова Ради народних комісарів та Ради міністрів Естонської РСР у 1944—1951 роках, Герой Соціалістичної Праці (1973). Президент Естонської Академії наук з 1968 до 1973 року. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1—3-го та 5—6-го скликань (1941—1954, 1958—1966).
| Арнольд Веймер ест. Arnold Veimer | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1944 — 1946 | |||
| Попередник: | Оскар Сепре | ||
| Наступник: | Посаду скасовано | ||
| |||
| 1946 — 29 березня 1951 року | |||
| Попередник: | Посаду започатковано | ||
| Наступник: | Олексій Мюрісепп | ||
| Народження: |
20 червня 1903 Естляндська губернія | ||
| Смерть: |
3 березня 1977 (73 роки) Таллінн, Естонська РСР | ||
| Поховання: | Метсакальмісту | ||
| Країна: | Естонія | ||
| Освіта: | Тартуський університет | ||
| Партія: | КПРС | ||
| Нагороди: |      | ||
.svg.png.webp){kind=small}
Життєпис
Народився в родині селянина-мірошника. У 1922 році закінчив Талліннську чоловічу гімназію і поступив на історичний факультет Тартуського університету.
З 1919 року брав участь в робочому русі, з 1922 року — член нелегальної Комуністичної партії Естонії. У листопаді 1923 року був заарештований і засуджений на 6 місяців за комуністичну діяльність, а потім на «процесі 149 комуністів» в листопаді 1924 року засуджений на довічну каторгу. Амністований у 1938 році.
Після звільнення відразу ж був призваний на армійську службу в естонській армії, також відновився на заочному відділенні Тартуського університету, який закінчив в 1940 році.
Після встановлення радянської влади в Естонії активно включився в роботу партійних і державних органів. У 1940 році — головний редактор газета «Рахва Хяель», депутат і голова (липень — серпень 1940) Державної Думи Естонії. У 1940—1942 роках — народний комісар легкої промисловості Естонської РСР. 12 січня 1941 року також обраний депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Керував евакуацією Таллінну перед вступом німецьких військ, покинув місто 28 серпня 1941 року.
У 1942—1944 роках — заступник голови, у 1944—1951 року — голова Ради народних комісарів (з 1946 року — Ради міністрів) Естонської РСР.
У 1951 році знятий з посади під час «боротьби з проявами буржуазного націоналізму» і призначений директором Інституту економіки і права Академії наук Естонії, потім — директором Талліннського ремонтного заводу.
Після смерті Сталіна повернувся на роботу в органи державної влади. З 1954 року — заступник міністра сільського господарства Естонської РСР, з 1957 року — голова Ради народного господарства Естонської РСР, з 1965 року — заступник голови Ради міністрів Естонської РСР.
У 1968—1973 роках — президент Академії наук Естонської РСР. У цій якості займався в основному організаторською роботою, наукового внеску практично не мав. Доктор економічних наук (1963), академік АН Естонської РСР (1967), заслужений учений Естонської РСР(1973).
19 червня 1973 року Арнольду Веймеру указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання «Герой Соціалістичної Праці» з врученням ордену Леніна і медалі «Серп і Молот» «за видатні заслуги в розвитку наукових сил республіки і у зв'язку з сімдесятиріччям з дня народження».
Залишив мемуари «Мрії і звершення» (1974).
Помер 3 березня 1977 року в Таліні. Похований на Лісовому кладовищі.
Нагороди
- Герой Соціалістичної Праці (19.06.1973)
- чотири ордени Леніна (18.06.1946, 20.07.1950, 1.10.1965, 19.06.1973)
- два ордени Трудового Червоного Прапора (1.03.1958, 19.06.1963)
- орден Жовтневої Революції (20.07.1971)
- орден Вітчизняної війни I ст. (1.02.1945)
- Заслужений учений Естонської РСР (1973)