Арнольд Джозеф Тойнбі

Цивілізація, за Тойнбі, — замкнута спільнота, яка характеризується за допомогою двох основних критеріїв:

Обкладинка книги А.Д.Тойнбі «Дослідження історії».

• релігія та форма її організації;
• територіальна ознака, ступінь віддаленості від того місця, де ця спільнота спочатку виникла.

Цивілізація не тотожна певній державі або етнічній групі, а становить спільноту, базовану на єдиній системі цінностей, обумовлених релігією. Загалом Тойнбі виділяв протягом 20-ти років роботи над своєю теорією різну кількість цивілізацій в історії, залежно від стану поточних історичних досліджень та зміни власних критеріїв виділення окремої «цивілізації». Наприкінці роботи Тойнбі виділяв 21 цивілізацію: єгипетську, андську, старокитайську, мінойську, шумерську, майянську, сирійську, індську, хетську, еллінську, західну, далекосхідну (у Кореї та Японії), православну християнську основну (Візантія, Балкани, Кавказ), православну християнську (Росія, Україна, Білорусь), далекосхідну основну, іранську, арабську, індуїстську, мексиканську, юкатанську, вавилонську. Також, крім перерахованих, Тойнбі виділяє «ненароджені цивілізації» (далекозахідна християнська, далекосхідна християнська, скандінавська, сирійська «епохи гіксосів» — середина 2 тис. до н. е.), а також особливий клас «затриманих цивілізацій», які народилися, але були зупинені у своєму розвитку після народження (ескімоси, кочовики Великого степу, турки-османи, спартанці, полінезійці). У деяких випадках цивілізації, що змінюють одна одну, утворюють послідовності. Максимальне число цивілізацій у цих послідовностях, за Тойнбі, не перевищує трьох. Останніми елементами послідовностей є ті цивілізації, що існують нині. До таких послідовностей відносяться: мінойська — еллінська — західна цивілізації, мінойська — еллінська — православна цивілізації, мінойська — сирійська — ісламська цивілізації, шумерська — індська — індуїстська цивілізації. Тойнбі також висунув критерії оцінки цивілізацій: стійкість у часі та просторі, у ситуаціях «виклику» і взаємодії з іншими народами. Сенс поняття «цивілізація» він бачив у тому, що зіставні одиниці (монади) історії проходять подібні етапи розвитку. «Успішні» цивілізації проходять стадії виникнення, зростання, надлому і розкладу.

Концепція Тойнбі викликала й викликає неоднозначне, переважно негативне[5], ставлення в історіографії. Вже після виходу перших томів праці вона була ґрунтовно розкритикована низкою авторитетних істориків. Робін Джордж Коллінгвуд вбачав у ній «нове вираження історичного позитивізму» і стверджував: «Вся схема його праці — схема ретельно впорядкованих і класифікованих ящичків, у які можна розмістити готові історичні факти»[6]. Люсьєн Февр заявляв: «ми, історики, маємо сказати: це філософська, а не історична формула […] Ми не беремося її обговорювати […] тут нам нічим поживитися, тут нема нічого, що відноситься до нашої роботи, наших турбот, наших методів»[7].

Основними об'єктами критики стали сама обстоювана автором ідея універсальної пояснювальної схеми історичного процесу («метафізичні спекуляції») та її фактична основа. Величезний обсяг різнорідних історичних фактів з дуже різних періодів та регіонів, опрацьований Тойнбі та зведений під одну схему, безперечно, надавав приводи для критики їх інтерпретації відповідними вузькими фахівцями. Іншим теоретичним зауваженням була критика того, що з усього різноманіття історичних феноменів Тойнбі виділяв як єдиний критерій виокремлення цивілізацій лише релігійний, що робить його по суті релігійним філософом. Можна стверджувати, що праця Тойнбі не спричинила створення нової історичної школи або методології й залишилася класичним втіленням одного з традиційних філософсько-історичних дискурсів, який заперечує лінійний погляд на історичний процес. Позачасова популярність такого бачення всесвітньої історії засвідчується появою теорії «зіткнення цивілізацій» Самуеля Гантінгтона (1996), яка в суспільних науках була піддана аналогічній критиці.