Асканіо Собреро

Асканіо Собреро (Асканьо Собреро; італ. Ascanio Sobrero; 12 жовтня 1812, Казале-Монферрато, Французька Імперія — 26 травня 1888, Турин, Італія) — італійський хімік, учень Пелуза. Навчався медицині в Турині, Парижі, а потім хімії в Гісені. У 1832 році отримав ступінь доктора.

Асканіо Собреро
італ. Ascanio Sobrero
Народився 12 жовтня 1812(1812-10-12)[1][2][…]
Казале-Монферрато, Провінція Алессандрія, П'ємонт, Італія[3]
Помер 26 травня 1888(1888-05-26)[1][2] (75 років)
Турин, Італія[3]
Країна  Королівство Італія
Діяльність хімік, винахідник, лікар
Галузь хімія
Alma mater Паризький університет, Туринський університет і Гіссенський університет
Науковий керівник Юстус фон Лібіх
Знання мов італійська[4]
Заклад Туринський університет
Членство Туринська академія наук[3]

Першим отримав нітрогліцерин (1846, опубліковано в 1847) і нітроманніт, досліджував ефірні олії берези і вербени, смолу оливкового дерева; вивчав сполуки свинцю, вперше приготував багато ртутних солей. Публікація досліджень нітрогліцерину, який спочатку був названий «пірогліцерин», була затримана Собреро внаслідок небезпеки поводження з отриманою ним речовиною. У 1849 році повернувся в Турин в якості професора прикладної хімії в Технічному інституті, пізніше був професором теоретичної хімії. Вийшов у відставку в 1882 році[5].

На початку 1850-х в лабораторії Пелуза в Парижі з ним зустрічався молодий Альфред Нобель, який в 1863 році запатентував способи виробництва і застосування нітрогліцерину і приготування з нього динаміту. Одна з динамітних фабрик А.Нобеля була побудована в Авільяні поблизу Турина, і Собреро працював на ній консультантом[6].

Собреро — автор численних наукових праць. Більшість з них присвячено смолам і натуральним оліям, а також продуктам їх переробки, нітруванню органічних сполук у загальному і цукрів і багатоатомних спиртів зокрема. Написав «Manuale di chimica applicata alle arti» у трьох томах, 1851-57.

Примітки
  1. SNAC — 2010.
  2. Енциклопедія Брокгауз
  3. Туринська академія наук — 1757.
  4. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Fedoroff, Basil T. et al. Enciclopedia of Explosives and Related Items, vol.1—7. — Dover, New Jersey : Picatinny Arsenal, 1960—1975. — С. 149.
  6. Зеленин К. Н., Ноздрачев А. Д., Поляков Е. Л. Три поколения Нобелей в России // Вестник РАН. — М., 2001. — Т. 71, № 12 (23 січня). — С. 1089—1099.

Посилання
  • Icilio Guareschi. Ascanio Sobrero nel centenario della sua nascita // Isis. — 1913. — Т. 1, № 3 (23 January). — С. 351—358. — DOI:10.1086/357777.
  • Revista CENIC Ciencias Químicas, Vol. 37, No. 1, 2006.
  • Собреро, Асканио // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.